Трикратський ліс

    Трикратський ліс – це заповідні урочища на півдні України. Свіжа зелень у поєднанні з мальовничими водоймами, наче ковток свіжого повітря на посушливому півдні. У цьому місці хочеться насолоджуватись співом пташок, дзюрчанням потічків та довгими прогулянками стежинами та містками.

Як з’явився графський садок
    У 70-х рр. XIX ст. Трикратський ліс починають висаджувати за наказом місцевого поміщика – графа В. Скаржинського.
    Неймовірний парк, який у вологіших областях здавався звичною справою, для степової зони став справжнім чудом. До місцевого оазису приїжджали лікуватись гості з усієї Російської імперії.

Парк, який виник завдяки коханню
    На створення розкішного Трикратського лісу Віктора Скаржинського надихнуло кохання до його дружини — Варвари. Саме вона переконала чоловіка, що жити потрібно так, аби залишити по собі щось цінне.
    Та навіть попри появу неймовірного парку, вона так і не покохала свого чоловіка. Розповідають, що граф сприймав це спокійно, говорив, що його кохання вистачить на них обох.
    На честь Варвари один із паркових водограїв прозвали Водоспадом сліз. Біля нього зажурена господиня любила подовгу усамітнюватись і міркувати про своє.

Як суху землю перетворили на плідний сад

• В. Скаржинський не гребував порадами місцевих селян щодо садівництва, адже розумів – ті краще знають місцевий клімат.
• Щоб дерева не руйнував вітер, їх захищали огорожею із висаджених кущів, а молоді дуби прикривали від сонця витривалими акаціями, які згодом вирубали.
• У парку висадили численні галявини з фруктовими деревами для того, щоб господарі могли подовгу гуляти й смакувати фруктами, не повертаючись до маєтку.
      Тут, в умовах частої засухи, давали рясний врожай 250 видів плодових дерев, 150 га плантацій шовковиці та 100 га виноградників.

Романтична історія Дуба Кохання
    Попри користь від плодових дерев, найбільше господар парку любив дуби. Загалом у лісі росте близько 350 дерев 200-літнього віку.
    Найпопулярнішим, звісно, є легендарний Дуб Кохання. За переказом, поруч із ним жила пара лебедів, яка не змогла полетіти у вирій разом, бо лебедиця поранилась.
    Лебідь, повернувшись навесні, зрозумів, що його коханої не стало, та помер від туги. Незабаром на цьому ж місці виріс могутній дуб у формі серця. Кажуть, що таким чином люблячі серця птахів нарешті поєднались.
    Місцеві вірять, що якщо цей дуб обійняти, то у цьому ж році зустрінеш своє справжнє кохання.

Цікаві факти:

• Знаменитий парк «Софіївка» створювався на основі того, що граф С. Потоцький побачив та дізнався під час свого візиту до Трикратського лісу.
• Чимало рідкісних саджанців із графського маєтку сьогодні є експонатами Одеського ботанічного саду.
• Трикратський ліс є лише малою часточкою національного природного парку (НПП) «Бузький Гард» площею 6138 га.
• Працівники кажуть, що зима до заповідника не приходить. Навіть у січні землю вкриває зелена травичка та квіти.

Поблукаємо лабіринтом?
    Урочище «Лабіринт», з якого почався Трикратський ліс, отримало свою назву через численні стежини, які складались у заплутаний маршрут.
    Тут ви відпочинете від міського гамору та буденних думок: шум дерев, пташиний спів та журчання води дозволять розслабитись і просто насолоджуватись днем, проведеним на природі.

Василева пасіка: місце, де зустрічаються степ та ліс
    На іншому березі р. Арбузинки починається наступна частина заповідника – урочище «Василева пасіка».
    Його окрасою є велетенські гранітні скелі, які, наче кордон, розділяють густий ліс та безмежний степ.
    На межі зі степом простягається ще одна зона Трикратського лісу – «Виноградний ліс», в якому ви знайдете цікаві скелі у формі чаші. У басейн зі скель стікає джерельна вода, яка вважається цілющою.

Тваринний світ Трикратського лісу
    У затишній частині лісу під назвою «Мироновий сад» живе єдина у Миколаївській області колонія сірих чапель. Цих граційних птахів ви побачите лише у цій зоні заповідника. На верхівках дерев самички висиджують яйця у гніздах, а самці приносять їм їжу.
    Тут живе й стадо бізонів, кабани, олені, лані та косулі. Місцеві тварини досить сміливі, наче знають, що у заповідному урочищі полювати на них заборонено.