Свято-Миколаївський жіночий монастир

    На північній околиці Мукачевого, на схилі Чернечої гори, між віковими дубами виблискують куполи храмів Свято-Миколаївського жіночого монастиря. Монастир – пам’ятка архітектури національного значення, а на його території, крім келій та дзвіниці, є 3 храми, одному з яких майже 200 років, а наймолодшому – храму Покрови Пресвятої Богородиці – лише 15.

Погляд у минуле: Київська Русь, монголо-татари та доленосний хижак

• Історія монастиря починається ще у ХІ ст., коли на цих землях оселяється дочка Ярослава Мудрого Анастасія. Вона виходить заміж за угорського короля Андраша І, а за нею прибувають і ченці з Києва, які будують собі скит на Чернечій горі.

  До речі
  Залишки тих перших монаших печер (яким, ви тільки вдумайтесь, понад 1000 років!) можна побачити з протилежного боку Чернечої гори, за 2 км від монастиря.

• Далі були набіги монголо-татар, які зруйнували монастир вщент.
• У XIV ст. князь Федір Корятович зустрічає під час полювання в місцевому лісі того самого доленосного хижого звіра і, відчуваючи неминучу загибель, щиро молиться до св. Миколая. Князя було врятовано, а на знак вдячності він збудував в цих місцях дерев’яний храм з келіями для монахів на честь свого рятівника. Відтоді Миколаївський монастир згадується в письмових хроніках.
• А таким, як можна побачити його сьогодні, він стає у XVIII-поч. ХІХ ст. Тоді, за проектом архітектора Дмитра Раца будують головний корпус з келіями, дзвіницю та вишукану Свято-Миколаївську церкву у бароковому стилі.
• Монастир тривалий час належить уніатам, але після завершення Другої світової війни, радянська влада жорстоко боролась з греко-католицькою церквою, тому у 1947 р. монастир стає православним, до того ж, жіночим.
• У 60-х рр. ХХ ст. над монастирем нависає загроза закриття і забуття, але, на щастя, цього не сталось завдяки патріарху Алексію І, який буквально на колінах випросив у радянського керівництва «помилування» для обителі.
• Сьогодні монастир діє за прямим призначенням. Належить до УПЦ МП. В старовинних келіях проживають сестри-монахині, а в церквах щоденно правляться служби Божі. І кожен, хто ступає за 200-річний мур і заходить на територію обителі, знаходить для себе щось своє: хтось спокій, хтось зцілення, а хтось надію на краще.

3+1 «чому» варто відвідати Миколаївський монастир у Мукачевому

1. Це пам’ятка історії та архітектури.
       Монастир дійсно вартий уваги тих, хто цікавиться історією, старовинними будівлями та яскравою архітектурою. Територія доступна для огляду.
2. Це надзвичайно красиве і фотогенічне місце.
       Звідси відкривається прекрасний вид на місто. Та і сама обитель варта уваги вашої фотокамери.
3. Чудова територія для благодатного відпочинку.
       Тут приємно прогулюватись в тиші та роздумах. Двір монастиря гарно облаштований для цього – є зручні лавочки, зелень та стежинки.
4. Це намолене століттями місце.
       В храмах монастиря зберігається багато священних реліквій, як от: чудотворні ікони Матері Божої «Скоропослушниця» та «Іверська», списана з оригіналу на горі Афон, та частинки мощей багатьох святих.

І трохи про чудеса, або «…воздасться Вам по вірі Вашій…»

    Віряни розповідають, що ікона «Скоропослушниця» творить дива, зцілює хворих і виконує прохання (дуже швидко!) тих, хто щиро просить її заступництва. Кажуть, про це навіть є документальні свідчення. Наприклад, що біля неї повністю за тиждень зцілилась жінка, яка мала онкологію 4-ї стадії і вважалася безнадійною з точки зору медицини.
    «Іверська» ікона Матері Божої особливо допомагає тим, хто просить про народження малюка. Багато діток, народженні у сім’ях, що роками чекали цього дива і помолившись біля святині, отримали його, потім були охрещені саме в храмі Свято-Миколаївського монастиря.
    Цікавою є старовинна ікона XVII ст. св. Миколая з часточкою його мощей. Була спроба викрадення цієї святині кілька років тому. Чому злодії в останній момент залишили її, невідомо досі.