Чинадіївський замок

      Ви б хотіли жити за стінами, що створені з гір? Мешканцям мальовничого селища Чинадійово, яке до настання радянської епохи було Сент-Міклошем, пощастило: його з давніх-давен оточують гірські мури. Але вони не завжди дарували радість: у середньовічні часи за ці стіни безперешкодно потрапляли ворожі війська. Їх вів сюди перевал, який називали Руськими Воротами, бо він відкривав шлях до сліпучих багатств Київської Русі.

      Жителі Сент-Міклоша страждали від набігів ворогів майже до кінця ХІV ст., поки власник поселення, барон Перені, не вирішив зачинити Руські Ворота на ключ, яким стала могутня одноповерхова фортеця зі стінами метрової товщини. Укріплення пускало до Русі лише бажаних гостей. Але згодом йому довелося стати міцнішим. 1657 року замок неабияк постраждав від воїнів польського графа Любомирського, тому власники перетворили його на двоповерховий і прикрасили двома граційними вежами.

      Фортецею-ключем хотів володіти не один аристократ, але майже нікому не вдавалося довго називати себе її власником. У ХVІІ ст. в замку почала господарювати династія Ракоці, одним із наймужніших представників якої була чарівна хорватка Ілона Зріні. Не повірите, але нею захоплювався турецький султан Махмет ІV, а гордовита європейська знать намагалася не пропускати жодного вчинку княгині.
      Незвичайна жінка протягом 3 років вправно керувала обороною Мукачівського замку, який тримали в облозі австрійці, а в «Сент-Міклоші» опускала зброю перед шаленим коханням до привабливого графа Імре Текелі. Тут вони вперше зустрілися, ховалися від усього світу і поєднали руки та серця.

      Княгиня була на 14 років старша за коханого, але вони мали одне почуття на двох і спільну мету – подолання Габзбургів. Імре боровся проти них на чолі загонів куруців. Але війну було програно, і княгиня, від якої відібрали численні багатства та навіть дітей, подалася з чоловіком у добровільне вигнання в Туреччину, з якого вже не повернулася. Зате 1703 року в «Сент-Міклоші» збирав сили для нової боротьби проти австрійців її син Ференц ІІ Ракоці.

      Після придушення антигабзбурського повстання власниками замку стали Шенборни, що перетворили його на розкішний палац. У ХХ ст. фашистські нападники вирішили, що він найбільше личитиме в’язниці, а радянська влада розміщувала тут сільську раду, військову частину і склад автобази.

      А в ХХІ ст. двері фортеці знову відчинилися для закоханих – 2001 року митець Й. Бартош з дружиною перші в Україні підтримали європейську традицію орендування культурних пам’яток, щоб створити в замку неповторну романтичну атмосферу. У місці, де, здається, досі пульсує нестримне кохання Ілони Зріні, можна взяти шлюб і відсвяткувати незабутнє весілля в середньовічному стилі.

      Але фортеця приваблює ще й подвійними стінами, таємничими ходами, цікавою колекцією кельтських скарбів, інтер’єрами, що занурюють у ХVІІ ст., талановитими мистецькими роботами. Замком можна блукати при світлі смолоскипів чи під звуки класичної музики, а на щорічному фестивалі «Срібний Татош» провести час у товаристві чарівних дам, сміливих лицарів і феєричних середньовічних розваг.