Скельний монастир

      Галичина не просто так витрачає на цю загадку стільки часу. Справа в тому, що подібні монастирі зазвичай оминають її і мешкають на інших територіях. Запитуєте, чим розгірченський монастир відрізняється від типових галицьких? Тим, що його тіло зроблене зі скель, рясно вкритих унікальними знаками-татуюваннями. Мабуть, ви вже здогадалися, що скелі не завжди були монастирем.

      У VІІІ-VІІ ст. до н.е. вони допомагали язичницьким племенам розмовляти з силами природи і описувати їхні буденні заняття. Полотном для послань і розповідей була шкіра скель, яка досі береже ці загадкові знаки.
      Думаєте, це – єдині татуювання на скелястому тілі? Воно щедро всіяне незрозумілими написами.

      Галичина, яка знає не одну мову, не змогла їх прочитати. Порадившись із науковцями, вона зробила висновок, що ці татуювання – близнюки дивовижних рун, за допомогою яких спілкувалися кельти і скандинави та передавали нащадкам свої магічні формули. Але таємничі скелі не поспішають розповідати, хто прикрасив рунами їхню шкіру, і роздуми Галичини тривають.

      Скелі настільки загадкові, що не зізнаються, коли перетворилися на монастир. Навколишнім горам здається, що це відбулося в ХІІІ ст. завдяки ченцям із Києва, які втікали від монголо-татарської навали. А небо над скелями стверджує, що монастир тоді вже перебудовували. Галичині важко сказати, чия версія переконливіша, але вона впевнена, що створення монастиря потребувало дивовижних зусиль.

      Уявляєте, незвичайна будівля – двоповерхова, з двома просторими печерами. Галичина підозрює, що печера на першому поверсі була келією, а печера на другому слугувала церквою. Поверхи з’єднують 18 сходинок. Місцеві пейзажі пригадують, що в XIV-XVI ст. сходинки навіть мали дерев’яні поручні.

      Скільки рук залишили на них свої сліди?
      Ви знали, що монастир ніколи не забував про традицію наскельних знаків? На його шкірі – чимало облич святих та хрестів. Уявляєте, як цікаво вони поєднуються з язичницькими знаками і загадковими рунами?

      Хоч монастир і мовчить про причину своєї появи на Галичині, дерева-сусіди давно розгадали його таємницю. Щодня скеляста будівля спілкується з розкішними краєвидами, не може намилуватися стрімкою річкою Опір. Зовсім поруч із монастирем живе лікувальна тиша, яку можна вдихати скільки завгодно часу. Трохи далі щебече щедре на енергію мінеральне джерело. А також тут варто шукати вхід у зелену красу Карпат.

      Не дивно, чому монастир обрав саме це місце, правда?
      Скеляста будівля завжди зустрічає відвідувачів привітними кам’яними воротами, двома широкими дверима і трохи сумними вікнами-очима, з яких виглядає задумлива вічність. До речі, монастир досі виконує обов’язки святині – у ньому живуть сучасні хрести та ікони. За це споруда вдячна місцевим жителям.