Вишнівецький палац

      Історія місця, де поєднуються Англія і Франція, починається з різких змін у житті князя Д. Корибута: він втратив суворе Сіверське князівство, але натомість отримав кілька волинських поселень і серед них – казкове місце на берегах річки Горинь. Щоб оговтатися після крутого життєвого повороту та вражень від краси нових володінь, князь заклав на правому березі річки замок, бо вирішив жити саме тут, та ще й у повітрі витала загроза турецько-татарських нападів. Це сталося наприкінці ХІV ст., а в ХV турки і татари зруйнували фортецю.

      Мабуть, Д. Корибут був так захоплений життєвими змінами, що обрав не найкраще місце для замку, тому вороги легко здолали його. Зате наступний власник поселення, М. Вишневецький, збудував нову фортецю на неприступному пагорбі лівого берега Горині. Думаєте, допомогло? Відповіддю стала битва 1542 року, під час якої 25-тисячне татарське військо навіть не змогло наблизитися до фортеці і зазнало нищівної поразки.

       Та головною причиною програшу татар був Дмитро-Байда Вишневецький – засновник Запорізької Січі, який теж брав участь у битві. Ви вже зрозуміли, що він позичав сміливість у замку? Не повірите, але згодом, щоб мати хоч трохи цієї сміливості, турки, яким вдалося зловити і стратити унікального козака, поласували його серцем.
      Фортеця дала мужність не лише Байді. Відчайдушності, знайденої тут, вистачило Яремі Вишневецькому, який перетворив на свої володіння пів-України, а також Лжедмитрію І, що 1605 року замахнувся на завоювання Московського престолу.

      До речі, перед цим він заручився з чарівною дочкою польського воєводи Мариною Мнішек у призамковій церкві Вознесіння Господнього, найстаршій споруді сучасного Вишнівця, збудованій у ХVІ ст. Із храму досі не зникла урочистість їхніх заручин, а в будівлі вишнівецького палацу зберігаються чимало чудових картин-свідчень яскравої вроди шляхтянки.

      Власники і численні гості замку забрали в нього забагато сили, бо 1672 року татарсько-турецьке військо розірвало фортецю на клапті. Зате 1720 року М. Сервацій склав тут пазл казкового палацу, не поскупившись на барокові риси, оксамитове й атласне оздоблення кімнат, розкішну колекцію порцелянового посуду, картин, книг зі всієї планети і вишукану залу для театральних вистав. Так Україна отримала власний «Малий Версаль». До речі, цю назву споруді дав Оноре де Бальзак, який гостював тут 1848 року.

      Мабуть, такої ж думки були і цар Павло І, Т. Шевченко та король С. Понятовський, яким теж пощастило стати гостями палацу. А згодом поруч із будівлею з’явився і шматок Англії – неповторний парк. Сувора симетричність струмків, підвісних мостів, скульптур античних персонажів, витончених альтанок передавала привіт від аристократичних англійців. Англійська вишуканість досі супроводжує дивовижно рівні ряди старезних лип і каштанів парку.

      Думаєте, була хоча б одна людина, що не хотіла жити серед цієї краси? Калейдоскоп тих, кому належала будівля у другій половині ХІХ ст., налічує аж 9 осіб. Та разом із ними споруду покидали коштовні колекції, розкіш і міцність, тому на початку ХХ ст. палац виглядав не найкраще. Цю несправедливість виправив талановитий В. Городецький, який до бароковості палацу додав витончений класицизм.

      Житло для російських військових та армії С. Петлюри, німецьке гестапо, реміснича школа – у ХХ ст. будівля була усім, окрім палацу, але 2005 року почала відновлювати свою неповторність. Зараз у палаці можна побачити яскраві виставки картин, унікальні меблі ХVІІІ-ХІХ ст. та неповторні ікони, а вишукана антична брама, розкішний парадний вхід і чарівні зали манять казковістю, занурення в яку дарує неймовірну насолоду.