Деркульський кінний завод

      Вишукана архітектура в стилі класицизму не дуже вкладається в уявлення про кінний завод з його стайнями і манежами. Пересічній людині згадуючи коневодство, на думку, певно, спаде образ брудних стаєнь із настилом соломи.
       Деркульський кінний завод нещадно руйнує таке стереотипне уявлення про елітне розведення коней. Уже на початку екскурсії туристам належить пройтись арочними вишуканими коридорами. Ймовірно, робітникам заводу годилося кожного дня тримати у голові згадку про те, що вони працюють з елітарними племінними кіньми. Можливо, це одна з причин чому було зведено таку іміджеву споруду.

      Скляні куполи над головою забирають усяке зверхнє ставлення до цього місця, і сюрпризи тільки починаються… Манеж для тренування коней тут має особливо незвичайну конструкцію, по центру стоїть потужний і довгий стовп, який ближче до стелі переходить у кілька балок за формою японської парасольки. Вся конструкція уже кілька століть надійно підтримує дах. Таким умовам розведення коней могли б позаздрити і немало спортсменів із людського племені. Власне, самі жеребці і є головним набутком кінного заводу.

      Спершу утримувати кінний завод примусово мусили місцеві селяни. Через великі побори, із побудовою комплексу конюшень їм на плечі впало неабияке ярмо від імператриці. Дуже скоро вони позбулись такого тягаря, влаштувавши пожежу. Але все було відбудовано спочатку.
       Кінний завод пропонує посперечатися про точний рік свого заснування. 1765 рік сьогодні багато хто визнає початком історії пам’ятки. Втім, на той час Катерина ІІ своїм указом не утворила, а тільки відновила комплекс після повного винищення вогнем у пожежі.

      Конюшні з глиняних стін у не лишили по собі і згадки після пожежі 1752 р. Іще одна версія вказує на 1776, як рік заснування кінного заводу.
       Уже скоро після імператорського указу тут завелись навіть не десятки, а сотні особин різних елітарних порід із подальшим розведенням і розвитком заводу. Метою Катерини ІІ було передусім поширення державних, так званих казенних – від слова “казна”, конюшень.

      Гості імперії в тих краях, замиловані красою кінного заводу природно мусили б цікавитись – і хто ж сідлатиме усіх тих коней? Відповідь була простою – певна частина жеребців різних елітарних порід з усього світу поселялись у корпусах кавалерії, іще частину постачали до імператорського двору. До елітних породистих жеребців у Деркульські конюшні водили парувати кобил звідусюди , і передусім такої звички набрались вершники з донських козаків. За таким ділом вони переганяли коней у виснажливих подорожах на багато верст.
       В усьому світі сьогодні набереться чимало розкішних племінних коней родом із України. Багатії Америки і Європи, навіть арабські любителі кінного спорту ймовірно і не припускають про походження своїх улюбленців з побитих війною країв.