• Повернутися
  • Увійти
  • Регістрация

Скельний монастир – печера “Язичницька”

Природній антидепресант у селі Монастирок
      Сюди треба приїжджати для того, щоб, забувши про все на світі, стояти, мовчати і дивитися. Наповнювати зіниці і думки невимовною природною гармонією. Зелена лінія лісу губиться десь за небокраєм. Внизу – казковий каньйон річки Серет. Здається, цю красу неможливо охопити поглядом, навіть якщо милуватимешся нею годинами. Щомиті в око впадає новий чарівний куточок, якого не було видно раніше. Ці мальовничі краєвиди можна знайти в селі Монастирок Тернопільської області.

Скельний монастир і диво-ікона

      Але неймовірна природа – не єдине, заради чого варто завітати до Монастирка. Тут, над стрімким каньйоном Серету, є старезна печера “Язичницька”, де більше тисячоліття тому діяв давньослов’янський скельний монастир. Перші монахи поселилися у ній ще в ІХ ст., а до того печера була місцем для молитов язичників. Ніхто не знає, скільки століть вони здійснювали тут свої таємничі ритуали. А в ХVІ ст. поблизу монастиря з’явилося село Монастирок, яке позичило в нього свою назву.
Догори
      Над входом до печери нависає могутня важка скеля. Хтось дбайливо підпер її міцними кам’яними брилами. Кілька кроків – і ти опиняєшся у справжньому храмі, відчуваючи незвичне поєднання печерної прохолоди і теплого духовного спокою. Тут і зараз іноді відбуваються богослужіння, зберігаються предмети культу та ікони. Від однієї з них важко відвести погляд: зі скелі немов виростає обличчя Ісуса.
Догори
      Це сталося в ХVІІ ст. Монахи зібралися в монастирі для звичної вечірньої молитви. Раптом гра світла і тіні утворила на стіні печери зображення обличчя Христа. Один із монахів обвів його грудкою вапняку, а згодом – фарбою, щоб зберегти це диво для всіх, хто тут буватиме. Роздивляючись ікону, помічаєш, що очі Ісуса заплющені. Кажуть, він просто не може дивитися на злі людські вчинки.
Догори

Пам’ять каменя і давнього храму

      Вийшовши зі скельного монастиря, бачиш ще одну несподіванку – величезну кам’яну брилу з заглибленням у вигляді хреста. Розповідають, що язичники використовували її для жертвоприношень, і кров жертв залишала темні смуги на сірій шкірі каменя. А дощова вода, яка потрапляє в заглиблення брили, і сьогодні набуває червоного відтінку. Можливо, тому, що камінь досі пам’ятає біль?
Догори
      Дехто з місцевих жителів переконує, що незвичайна брила не завжди лежала біля печерного монастиря: її сюди приніс дорогою до Борщева славнозвісний опришок Олекса Довбуш зі своїми побратимами.
      Намагаючись подумки розгадати таємницю древнього каменя, повільно йдеш добре протоптаною стежкою – це символічна дорога Хресної ходи.
Догори
      Крокуєш далі і опиняєшся перед сучасно-відбудованою церквою на місці колись бувшого тут Василіянського монастиря. Це – церква Воздвиження Чесного Хреста. Зараз храм відбудований просто над автентичною забудовою келій, де у ХVІІ ст. жили монахи. Історія храму почалася ще у 1600 році: тоді його спорудив відомий польський шляхтич Стефан Потоцький. Святиню зруйнували ворожі війська.
Догори
      Проте у ХVІІІ ст. брацлавський каштелян Ян Потоцький відбудував її. Згодом церкві довелося постраждати від пожеж і землетрусу. Святиня щоразу відновлювалася, ділячись із людьми духовністю і подихом давнини. А поблизу височіє білий хрест, який, кажуть, допомагає самотнім жінкам знайти своє щастя.
Догори

Лікувальне усамітнення

Writer: Natalia Mandrytska

      Відвідавши церкву, знову хочеться повернутися до скельного храму, присісти на один із каменів і вдивлятися вдалину. Печера “Язичницька”, здається, створена для тих, хто бажає усамітнитися. Але тут неможливо почуватися самотнім. Густа смуга лісу, мальовничий Серет і загадкова печера немов відчувають твої найпотаємніші думки та нашіптують щось тепле, ласкаве і заспокійливе, що надихає підкорювати метушливі будні і наповнювати їх гармонією.

Координати

Тернопільська обл.
с. Монастирок Борщівського р-ну