• Повернутися
  • Увійти
  • Регістрация

Музейний комплекс "Петриківка" - центр народного мистецтва

Звідки пішов Петриківський розпис?
      Серед неозорих українських степів, на берегах мальовничої річки Чаплинка розкинулося селище. Багаті на історичні події місця, люди-титани, батьківщина оригінального мистецтва - Петриківського розпису, включеного ЮНЕСКО до об’єктів нематеріальної культурної спадщини усього людства – це Петриківка.
       Ви матиме змогу познайомитись із самобутнім місцем, яке більше двохсот років дарує українцям і світові чудові зразки яскравого народного мистецтва і гордості українців – Петриківського розпису.

Історія селища Петриківка

© Anfisa Bukreyeva (artwork by Fedir Panko)/facebook.com
      Першою історичною згадкою про Петриківку вважається 20 лютого 1772 року, коли кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський надіслав листа тодішньому Київському митрополитові Преосвященному Гавриїлові про заснування тут храму.
       З 1775 року, після ліквідації Запорізької Січі козаки осіли по селах і стали займатися різноманітними промислами. Так сталося і з Петриківкою, що була казенною державною слободою. Це означало, що її населенням були вільні люди, не кріпаки і не пани. Відповідно, приватна ініціатива бурхливо розвивалася.
Догори
leo world/photos.google.com
      Коли було утворено Катеринославську губернію, у 1802 році, Петриківка стала центром волості, а відповідно, і величеньким центром торгівлі. Чотири рази на рік тут проводилися тижневі ярмарки, а щотижня – люди базарювали, що у доіндустріальну епоху було показником “просунутості” містечка.
Догори
Julia Topchilo/facebook.com
      Чим же торгувалося у ті часи? Здебільшого, продукцією сільськогосподарською, а також товарами зі шкіри, дерева, металу. Не залишалися у накладі будівельники, мотузники, столярі, шевці. І вже тоді була слава про Петриківський розпис - талановито розмальовані предмети побуту, здебільшого дерв’яний посуд.
       Якщо за станом на 1859 рік у Петриківці мешкало майже 11 тисяч людей, то у 1897 – уже 21 тисяча. Містечко могло пишатись розвиненою інфраструктурою: три православні церкви, синагога, працювали богодільня, поштова станція, три десятки магазинів, два постоялих двори. Життя кипіло, одним словом.
Догори

Покровитель села

© Kogri (artwork by Fedir Panko)/commons.wikimedia.org
      В Україні багато сіл та містечок, названі іменем як Святого Петра, так і простих смертних, але видатних людей, які носили це ім’я.
       Стосовно Петриківки, існують суперечки щодо того, на чию честь назвали містечко. Що це за такий видатний Петро дав назву значному населеному пункту? У довідниках написано цілих три назви: Петриківка, Петрівка, Петрова слобода. Колись вважалось, що назва походить від імені козака Петрика, який мав тут зимівлю.
      Але дослідження останніх десятиліть доводять що селище все ж таки отримало назву на честь останнього отамана Запорізької Січі Петра Івановича Калнишевського. Це була видатна і значима людина в історії України.
       Він був і військовим осавулом, і суддею Низового Запорізького війська, і кошовим, був нагороджений орденом Андрія Первозванного, мав військовий чин генерал-лейтенанта. Саме Петро Іванович вимагав, щоб на вільних козацьких землях займалися сільським господарством і промислами, підштовхнувши, таким чином, розвиток краю.
Догори

Цікавинки Петриківки

Alexey Novitsky/flickr.com
      Різноманіття місцевих історичних меседжів змусить дивуватися!
       У селищі та біля нього археологи знайшли 14 курганів, датованих V-IV тис. до н. е.
       У північно-східні частині селища залишились земляні вали XVII-XVII століть.
       У 1819 році було відкрито храм Різдва Богородиці, що є пам’яткою архітектури.
       Але найбільше славиться Петриківка своїм оригінальним мистецтвом – народним орнаментальним малярством, що бере початок у XVIII столітті. Петриківський розпис гідно пережив всі буремні епохи української історії, розвиваючись і розквітаючи всупереч їм.
Догори
Oksana Radchenko/500px.com
      Побачити барвисті зразки можна у Центрі народного мистецтва “Петриківка”, де відкрито музей етнографії, побуту та народно-ужиткового мистецтва.
       Майстри Петриківського розпису відкриють таємниці свого мистецтва. Наприклад, ходить легенда, що пензлі виготовляють з котячої шерсті. До того ж не абиякої, а саме з-під котячих пахв. Через що коти у Петриківці трохи обдерті. А правда це чи ні – можна довідатись безпосередньо у майстрів, людей цікавих і жартівливих.
Догори
Anfisa Bukreyeva/facebook.com
      Проведуть вам і майстер-класи з Петриківського розпису. Тут же можна придбати вироби, що сподобались або зробити індивідуальне замовлення. А краса тут така, що очей не відірвеш.
       Неподалік від селища відкрили етнографічні садиби козацьких часів. Тут можна зробити зупинку і відчути дух старовини та давнього козацького побуту.
Догори
Anfisa Bukreyeva/facebook.com
      Крім Центру народного мистецтва ”Петриківка” і музею етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва, тут є ще багато цікавого. Наприклад, на вшанування пам’яті корифеїв Петриківського розпису Федора Панка та Василя Соколенка відкрито музеї.
Догори
Anfisa Bukreyeva/facebook.com
      В етносадибі “Миколин хутір” теж покажуть, як створювати петриківський розпис, а ще робити старовинні народні ляльки - мотанки, розмальовувати писанки. Незмінний інтерес і захоплення викликає козацький хутір зі смачною назвою “Галушківка”. Для цікавих відвідувачів тут показують шалені козацькі забави, готують страви давньої народної кухні, б’ються на шаблях, катають на конях.
Догори
Writer: md-ukraine.com

      Це далеко не всі давні й сучасні цікавинки музейного комплексу – Петриківки. Навіть не дивлячись на те, що живемо ми у XXI столітті, тут ви дійсно опинитесь у витоків справжньої української культури. Приїздіть – самі побачите! Тим паче, що від обласного центру зовсім недалечко, а пам’яті і вражень залишиться море.

Координати

Дніпропетровська обл.
с. Петриківка