• Повернутися
  • Увійти
  • Регістрация

Джуринський водоспад

Диво, що сповнює силою
      Земля тут червона, як засохла кров, кам’яниста і, чомусь, здається, гірка. Пожухле різнотрав’я кволими корінцями хапається за неї і, водночас, тягнеться до неба. Тут невимовно красиві краєвиди. Темно-зелені крони дерев десь на видноколі і дорога. Звичайна довга польова дорога, що своїм кінцем заплуталась десь поміж хмар на горизонті.
       Ми йдемо до Джуринського водоспаду. Пізнє літо. Спека…

Червоногородський замок

© md-ukraine.com
      Обіцяю собі, що як тільки доберусь туди, скину все, не зважаючи на відсутність купальника і наявність туристів, і просто пірну у крижану воду. Повітря, здається, плавиться і осідає на шар червоного пилу на дорозі. Від цього кольору і місцина отримала назву Червоне. Колись, у сивому минулому, тут, кажуть, було місто Червоногород. Та час стер його з лиця землі.
Догори
© md-ukraine.com
      Не витримую і скидаю сандалі. Ноги потопають у поросі. Раптом справа на фоні сліпучо-білих хмар з’являється башта замку. Стоїть він на узвишші, валиться і осипається каменями в урвище. Самотній напівзруйнований замок на горі.
Догори
© Krasnickaja Katya/commons.wikimedia.org
      Кажуть, він не дуже старий, та настільки небезпечний для відвідувачів, що підходити до нього близько не ризикують навіть бувалі у бувальцях мандрівники. Каміння сиплеться і сиплеться, тому ним таки краще милуватися здалеку. Сама оборонна будівля на місті замку існувала ще з 13 століття, але періодично її знищували і відбудовували знову. Наприкінці 18 століття вона потрапила до рук реформатора Кароля Понінського, який 1820 р. звелів розібрати 2 вежі й перебудував замок на палац.
Догори
© md-ukraine.com
      Його син, Калікст, теж вирішив модифікувати палац так, як вважав за потрібне. До наших днів збереглися лише фото цього красивого та величного палацу, оскільки Перша і Друга світові війни поступово знищили те, що люди будували століттями. Замок зазнав непоправних руйнацій. А навесні 2013 року частково сама собою обвалилася частина однієї із веж. Ніщо не встоїть перед часом…
Догори

Шепіт Джурина

© md-ukraine.com
      І тут у мої думки про час, про замок, про людський будівельний геній починає прориватись тихий і далекий шепіт. Це він. Джурин. 16 метровий трикаскадний велетень і красень. Я не знаю жодної людини, яка побачивши його бодай раз, не закохалась би у нього до кінця свого життя.
      Кажуть, назву він свою запозичив у билинного богатиря Джурила, перед вродою якого не могла встояти жодна жінка.
Догори
Photo from wikipedia.org
      Я згадую свої крамольні думки про купання і сама до себе починаю посміхатись: логіка тих, хто назвав цей водоспад саме так стає мені зрозумілою…
       Про походження водоспаду повідають різне: мовляв, і турки прикладися при облозі замку, і що вже у новіші часи останні власники замку, маючи потребу у водяному млині, зробили все можливе, аби пришвидшити і посилити течію.
Догори
© md-ukraine.com
      Шепіт сильнішає і наростає, поступово перетворюючись спочатку на гомін, потім – гуркіт. Ми уже не перемовляємось між собою. Ми просто йдемо і слухаємо його. Стежка забирає вбік і вниз. Покірно йдемо туди, куди вона веде. Ось – течія річки. Обабіч неї – зелене шумовиння кущів та дерев. Поміж нього розкинулись намети. Щасливі діти грають у м’яча, дорослі, скориставшись нагодою, лежать на м'якій траві.
       Ось і він. Затамовую подих від його величі та сили. Сам вигляд водоспаду діє магічно.
Догори
© md-ukraine.com
      Біля нього можна простояти вічність, але краще все таки скупатись. Мить – і я опиняюсь у такій собі природній купелі. Вода холодна, але не крижана. Потоки води розминають моє засиджене тіло офісного планктону. Лише кілька хвилин, і я чую, як у мені оживає кожна клітинка, починає дихати і радіти життю. Після таких процедур мимоволі повіриш у цілющу силу живої води. Жива – та, що не стоїть на місці. А де вона ще б’є із такою силою, як не тут, на Джурині?
Догори

Дівочі сльози

© md-ukraine.com
      Трохи вище за течією є ще один водоспад – Дівочі сльози. Кажуть, він бере початок із чудотворного джерела. Там – тихіше. Там майже нема туристів. Туди йдуть, аби помовчати і нарешті почути себе, забутого серед сірих буднів. Там шукають сенс життя. Тим більше, що зовсім поруч – «печера відлюдника».
       Так приємно – довго сидіти і дивитись на воду. Звідси важко піти. Тут просто затишно і добре. Тут – природно і по-справжньому.
Догори
Writer: © Liliya Musihina

      Тут можна відчути себе живим, навіть коли, здається, задерев’янів, зачерствів і зовсім відірвався від природи. Звідси йдуть з твердим наміром повернутись. І я не виняток.

Координати

Тернопільська обл.
с. Нирків Заліщіцького району