• Повернутися
  • Увійти
  • Регістрация

Віадук – казка у Плебанівці

Тернопільщина під вітрами імперій
       Над цим краєм пролітали війни та імперії, змінювались прапори та вивіски на органах влади, але вічним і незламним тут було, є і буде лише одне – люди, вкорінені у свою землю, і сама земля. Щедра, чорна і сита. Вона завжди сторицею віддячує за працю людських рук, чорних і втомлених.
© Leonid Andronov/panoramio.com
      Тут навесні цілі пагорби зеленіють під посівами молодого жита, а восени у садах глухо гупають об землю яблука. Вечорами й досі, навіть у часи високих технологій, дзюрчить у дійницях молоко.
      Тут завжди люди пам’ятали одне: якою б не була влада, треба жити по совісті. Понад усе любити землю, ростити дітей, працювати. Українці вперто опирались неправді і повставали проти кожного, хто намагався напосістися і встановити свою диктатуру. Та не кожну чужу владу тут вважали окупаційною.
Догори

Бабця Австрія та Василь Вишиваний

© Antanana /commons.wikimedia.org
      Тут і досі добрим словом згадують «бабцю Австрію», до складу якої Тернопільщина входила із 1867 до 1918 року, і хоч, по-свійськи часом і кажуть, «що теж добра курва була», та мабуть нема тут жодного, хто не знав би Василя Вишиваного, або ж Вільгельма Франц фон Габсбурга-Лотрінґена, нащадка династії Габсбургів, що самовіддано боровся за волю і незалежність України, та, як і багато інших, провів свої останні дні у Лук’янівській тюрмі. Нам не залишилось навіть його могили.
      Та мова не лише про це.
Догори

Австрійська залізниця

© Korporacia/commons.wikimedia.org
      Уряд Австро-Угорської імперії усіляко розвивав залізничне сполучення на своїх теренах. Зараз навіть не віриться, що можна було просто сісти у вагон і поїхати, скажімо, до Віденської опери на концерт. Причиною такого масштабного будівництва було далеко не посилення культурних зв’язків між провінцією та столицею.
Догори
© Oleg Shevchyshyn/panoramio.com
      Все було куди прозаїчніше: потрібно було пов’язати між собою центральні райони Австрії зі східним околицями з метою перевезення сировини до промислових центрів та транспортування товарів до споживача. Та австрійці, що керували розбудовою залізниці, робили все на совість і просто красиво.
Догори
© Paul Onopriychuk/panoramio.com
      Хтось, хто не бачив їхніх віадуків, ні за що в житті не повірить, що це може бути красиво. Але, уявіть собі, залізничний міст у Плебанівці поблизу Тернополя – саме такий.
       Ну, здавалось би, – що ж тут такого? Звичайний залізничний міст на дев’яти опорах, а дивишся на нього і дух перехоплює від його величі. І відразу ніби опиняєшся у дитинстві, у світі дитячої залізниці, де ти – лише маленька лялька на величезному столі. І, здається, якась велетенська дитина, затамувавши подих, слідкує за рухом майстерно зробленого іграшкового потяга. Поруч – розсипані кубики будиночків.
Догори
© MSha/commons.wikimedia.org
      Диво-майстер потрудився на славу: тут і там клубочиться, підіймаючись догори, димок над хатками, садки та гаї, розфарбовані у всі відтінки від тьмяно-зеленого до яскраво-червоного.
       Тут потрапляєш у казку. Тут забуваєш про те, яке століття на дворі, і скільки тобі років. Тут хочеться стрибати на одній нозі із льодяником за щокою і почуватись маленьким та безтурботним. Та це лише мої відчуття.
Догори
Writer: © Liliya Musihina

      Хтось, можливо, буде захоплюватися будівельним генієм архітектора, хтось думатиме про те, що «ех, не вміють тепер будувати, а от коли була у нас тут Європа…», ще хтось, аби випробувати себе, мріятиме стрибнути з моста із застосуванням якихось особливих пристосувань, чи, навпаки, залізти на міст.
      А мені достатньо дивитись і радіти. Бо мені просто подобається хоч інколи, хоч на кілька хвилин потрапляти у казку. І дякую за це отій… «бабці Австрії».

Координати

Тернопільська обл.
с. Плебанівка Теребовлянського району