Невицький замок

      Побудований на перетині торгових шляхів, спочатку він був девев'яним укріпленням, оточеним валами. Але історія цієї споруди була недовгою – монголо-татари знищили її у 1241 році, далі на її місці постала міцна кам’яна цитадель, яку постійно перебудовували і укріплювали. Так, зокрема, десь на межі XIII-XIV ст. виріс замість круглої вежі чотирикутний донжон, а біля нього – колодязь глибиною 4,5 м, де мала б збиратись дощова вода, бо ж без води замок не витримає тривалої облоги.

      У XV ст. у зв’язку із громадянською війною в Угорщині та поширенням вогнепальної зброї, виникла необхідність додаткового укріплення стін. Загалом же перебудова Невицького замку тривала аж до XVII століття, коли у 1674 році він був зруйнований трансільванським воєводою Ракоці і відтоді жодного разу не реставрувався.

      Замок весь час свого існування переходив із рук у руки. Місцеві розповідають, що якийсь час ним навіть володіла кривава графиня Баторі, яка своїми злочинами затьмарювала самого трансильванського Дракулу. І, можливо, саме у цьому замку чинила свої злодіяння. Знавці показують навіть маленьке віконечко на вежі – «ото і є та сама кімната, де кляту графиню замурували заживо».

      Кожен замок має свою історію, свої легенди, своїх привидів. Іноді – вони сумні та печальні. Іноді такі, що без сміху про них і не згадати. Та бувають і такі, як у Невицькому замку, – «що проти ночі про них краще й не говорити».
       Назва замку означає «замок невіст», тобто жінок та дівчат, які мали б там переховуватись під час ворожих навал. Також розповідають, що тут колись утримували дочок знаті – «невіст», подалі від нападників, гвалтівників та спокус нечестивого світу. Але все це ще не про привида…

      Наймоторошнішою легендою Невицького замку є оповідь про Погань-діву. Дехто із дослідників схильний бачити у ній відголоски народної пам'яті про Ельжбету Баторі, яка намагалась продовжити свою молодість за допомогою купелей із крові молодих цнотливих дівчат («невіст»), та легендарна Погань-діва відзначилась іншим…

      Кажуть, коли вона тут владарювала, то не лише мордувала людей непосильною працею, де не шкодувала ні старого, ні малого, а ще й веліла до вапна для міцності домішувати молоко та яйця, які збирали по навколишніх селах. Далі наказала вона забирати у матерів грудне молоко, від чого почали голодувати, хворіти та помирати маленькі діти. Та цього Погань-діві було мало, і тоді вона почала доливати до розчину людську кров.

      Зрештою, терпіння людське не безмежне. Закінчилось тим, чим і мало б закінчитися – там, де не змогли нічого зробити силою, зробили розумом та кмітливістю. Однієї ночі мешканці довколишніх сіл, які потерпали від жорстокості та свавілля Погань-діви, поприв'язували до рогів худоби тюки із сіном та запалили їх, а далі пустили череду на замок. Перелякана Погань-діва, побачивши, що хтось із факелами бере її в облогу, поспішила утекти.
      Та кара її все одно дістала: вона загинула при втечі. А тому тепер її душа прикута до руїн замку. Чи бачив її хтось із сучасних жителів сіл, що розкинулись біля підніжжя замкової гори, чи, може, зустрічався з нею хто із туристів? Ні. Про таке не розповідають. Але чи не всі випадки самогубств у прилеглому лісі чи загадкові аварії на автошляху поруч пов’язують із витівками неупокоєного духа Погань-діви.

      Замок і справді виглядає зловіщим. Темний камінь, чорні порожні зіниці вікон, напівзруйнований дах на донжоні… Бракує лише зловіщого каркання круків, що зграями б кружляли над руїнами.

      Та варто поглянути із замку на краєвиди довкола, і враження міняється на протилежне: мирні, ледь не пасторальні пейзажі сучасного села, шум річки, ліс. Небо… На тлі цього пейзажу сувора готична естетика замку сприймається по-особливому.
       Закрийте очі. Подумайте. Помовчіть. Відчуйте ці стіни, цей вітер, що гуляє поміж похмурого каміння. Вони розкажуть вам більше, ніж я…