Андріївський узвіз: творчість і... море!

      Колись море і не думало ховатися, поки на Київських горах не з’явився Андрій Первозванний і залишив хрест на одній із них. Море вирішило поступитися місцем новому місту і зникло під землею, але частина його заснула за цією горою. На місці хреста 1754 року виросла чарівна Андріївська церква. Щоб не розбудити море, яке може затопити усе навколо, Андріївська церква відмовилася від дзвонів.

      Поки хвилі дрімали за горою, шлях, який кияни проклали через неї, почав з’єднувати старезний Поділ і верхню частину міста. Незважаючи на крутий підйом, перехожі обирали саме цю стежку. Можливо, це море надихало їх, адже в ХІІІ столітті люди почали приводити сюди ще й ярмарки. У ХVІІ столітті їх на узвозі було так багато, що губернатор Києва Дмитро Голіцин перетворив стежку на бруковану дорогу.

      Мабуть, і тут не обійшлося без впливу моря, як ви гадаєте? Узвозом почали їздити вози, а навколо закипіла масова забудова, яка тривала аж до кінця ХІХ століття. Усім хочеться жити біля моря, правда?

      Уявляєте, минулому так комфортно на Андріївському узвозі, що воно досі не змінило помешкання. А кияни його й нікуди не відпустили б – надто вже їм до вподоби гранітна бруківка проїжджої частини та жовта цегляна бруківка тротуарів, створена за давньою технологією. Що вже казати про чавунні ліхтарі, які щовечора перетворюють узвіз на чарівну казку кінця ХІХ - початку ХХ ст.?

      Також є підозри, що колись тут жив король Річард Левине серце, бо узвіз прикрашає замок у стилі британської готики в шпилястому капелюсі. Замок милується Андріївською церквою, яка не лише береже сон моря, але й захоплює дивовижною красою – небесно-біла сукня, золоті персні й сережки, сліпуче оздоблення всередині.

      Минуле не шукає нового житла ще й тому, що на узвозі дуже затишно, адже він розташований між долонями двох гір – Уздихальниці та Замкової. Андріївський узвіз навіть проклав до них чавунні сходинки, які допомагають вийти назустріч неймовірним краєвидам. Та найчастіше минуле гостює в Музеї однієї вулиці, який досконало знає історію узвозу і розповідає її надзвичайно цікаво.

      Думаєте, тільки минуле живе на узвозі? Воно ділить помешкання з творчістю, яка дивує своєю щедрістю. Масштабні виставки картин, щоденні ярмарки з безліччю цікавих зразків прикладного мистецтва. Творчість переконує, що ніде не мешкає стільки мистецьких робіт, як на узвозі. Це підтверджує скульптурний парк із роботами Івана Кавалерідзе – копією пам’ятника Тарасові Шевченку в Ромнах, макетом скульптури Ярослава Мудрого біля Золотих воріт, оригіналом пам’ятника княгині Ользі.

      Недалеко від парку красень Голохвастов зізнається в коханні Проні Прокопівній, і гостям узвозу іноді здається, що це не скульптура, а реальна сцена. Такої ж думки пам’ятник носові Гоголя, який любить розмовляти зі скульптурою Михайла Булгакова, що розсілася біля будинку, де раніше жив сам письменник. До речі, на узвозі колись мешкали і письменник Григір Тютюнник та художник Григорій Дяченко. Мабуть, море надихало і їх, погодьтеся.