Володимирська вулиця

      У Х-ХІ ст. Володимирська просто не могла опинитися поза увагою жителів Києва. Щодня тут можна було зустріти чарівну красу, яка виглядала з по-кам’янистому суворих Десятинної та Ірининської церков і сяяла разом із куполами Георгіївського собору. Але найбільше думок і розмов кияни віддали Софійському соборові, бо саме йому подарували честь створювати літописи, зберігати майже всі книжки Київської Русі, благословляти князів на правління Києвом та зустрічати поважних гостей.

      Київські жителі вирішили, що споруда – найкращий порадник, тому влаштовували біля неї свої віча. Звичайно, краса заходила і до Софійського собору – тішила очі киян унікальними мозаїками та яскравим блиском 13 куполів храму. Щедро, правда?
       Вам цікаво, якою була подяка древніх жителів Києва за щедрість вулиці? Кияни, не змовляючись, визнали її головною в місті та гордо називали Золотою.

      Вам важко уявити, як можуть поєднуватися щедра краса храмів і мужність? Запитайте про це в Золотих воріт на Володимирській. Створюючи їх в ХІ ст., кияни не поскупилися на глибину для оборонних ровів, міцність для валів та найкраще каміння для надбрамної церкви. Перед походами київські дружинники позичали у воріт сміливість. Повертаючись додому, віддавали їм свою вдячність.

      Не сумнівайтеся, ворота контактували тільки з киянами та їхніми гостями і нізащо не підпускали до себе ворогів. Уявляєте, 1240 року хан Батий навіть не намагався штурмувати столицю через Золоті ворота і повів свої війська до Лядських. Зате з монголо-татарами завзято билася вся Володимирська вулиця.

      Найважчий удар узяли на себе храми, які до останнього не хотіли віддавати ворогам улюблене місто. За свою сміливість вони поплатилися життям, і тільки Софійському соборові пощастило відбудуватися у ХVІІ ст.
      Вулиця була неабияк виснажена після боїв із Батиєм і близько 400 років дихала руїнами.

       Але в грудні 1648 року Володимирській нагадав про її сміливість Б. Хмельницький, який завітав сюди з військом після перемоги над польською шляхтою. Звісно, гетьман надихнув вулицю на активну відбудову. На згадку про цю яскраву подію жителі міста 1888 року подарували вулиці пам’ятник Б. Хмельницькому. Мабуть, скульптура гетьмана найкраще відчуває сміливість вулиці, підтверджуючи її своєю загрозливою булавою та баским конем.

      А в ХІХ – ХХ ст. кияни поселили на Володимирській рекордну кількість розуму. Глибокими знаннями пронизані червоні стіни університету святого Володимира (зараз – КНУ імені Тараса Шевченка). Ви знали, що саме університет подарував вулиці назву Володимирська? Поруч із ним, у неокласицистичній апельсиновій будівлі бібліотеки імені М. Максимовича, живе чимало раритетних видань.

      Навпроти – більш ніж 100-річний будинок учителя, який має унікальні знання про революцію 1917 року та педагогіку. Біля нього сидить, задумавшись, М. Грушевський.
      Неабиякий науковий потенціал живе в будинку вчених та споруді президії НАН України. До речі, Володимирська завжди притягувала чимало справжніх талантів – тут радо жили і гостювали І. Нечуй-Левицький, М. Лисенко, М. Старицький, Леся Українка, Олена Пчілка, М. Коцюбинський і багато інших.