Фортеця Святої Єлисавети

      Саме такої форми фортеця мусила відбивати напади кримських татар і турків у виснажливих страшних осадах тодішніх південних кордонів імперії.
      Фортецю святої Єлисавети назвали іменем церковної заступниці імператриці з її ж волі. Із трону Єлизавета Петрівна бачила потребу сильної твердині у цих краях, для захисту від південних сусідів. Фортецю зводили у 1752 році із паралельним утворенням нової адміністративної одиниці у складі імперії. Пізніше тут придушували гайдамацький опір через суди над його героями.
      Неподалік від річки Інгул місцеві жителі із глини випікали цеглу, з неї будували каркас і вже тоді згори земляний насип утворив довгий вал у формі шестикутної зірки.

      Затишне місто Кропивницький, так далеко від східних кордонів України, сьогодні уже не чує грому війни і тішиться мирним небом над собою в степах. І користі з оборонних валів тепер тільки дві, на пагорбах колишньої фортеці проводять пікніки. А там, де колись шикувались імперські війська, тепер ушановують пам’ять про загиблих воїнів різних часів.

      Поховання бійців Другої Світової тепер тут не єдині – нажаль, на валах сьогодні додалась алея із ушанування місцевих полеглих героїв АТО.
       І все ж, гостям міста є нагода вийти на рукотворний земляний вал понад 200-річної давнини і оцінити, як важко нападникам мусило бути за штурму.

      Хіба за одну битву можна набратися пошани і слави у віках? До тепер багато хто не визнає Єлисаветинську фортецю як бойову одиницю, і приписують їй виключно мирне застосування в історії. Начебто, жодного разу так за призначенням і не застосували тих земляних валів і гармати простояли без жодного залпу.

      А битва таки була і була вона єдина – фортеці одного разу таки судилося перенести на собі осаду від тих самих турків і татарів. Оборонці успішно відбивались до підходу підмоги, власне нападників іще на підступах зустріли фортечними гарматами, не підпускаючи турків під самий вал. Ворожий воєвода татарського походження Крим Гірей на чолі своїх 70 тис. солдат просто не наважився на штурм під дощем із картечі і куль.

      Містяни Кропивницького і сьогодні можуть примірити на себе роль нападників на будь-якому із крутих валів.
       Власне, кримський татарин Крим Гірей на чолі війська був правий у рішенні відступити. Певний час він просто не знімав облогу і тоді забрався з поразкою українськими степами. Дорогою татари підсолодили свою невдачу погромом і грабунком поселень, татари втішились і живим товаром з довколишніх селищ.
       Відтоді фортеця на довгий час позначила тут неприступну точку на мапі для ворогів і більше не знала нападів.

      Єлиcаветинську фортецю озброїли свого часу корабельними бойовими гарматами із великою дальністю враження – дві з них після понад двох століть лишаються і до тепер на варті укріплень. Обабіч автомобільної дороги вони лишаються постаментом на згадку містянам про ті часи.
       На підніжжі одного з валів із зовнішнього боку міститься хрест на вшанування жертвам часів голодомору. Щорічні заходи під ним сьогодні збирають сотні людей. Іще одна цінність прямо на території фортеці – 268 років від побудови оборонних споруд уберегли діючу стару лікарня на місці колишніх споруд госпіталю для поранених. По суті, це діюча історична пам’ятка із тих самих будинків.