Театр ім. Ольги Кобилянської

      Ви не знали, що театр і лавочки – добрі друзі? Вони часто влаштовують посиденьки. Балакучі лавочки люблять потеревенити, але тільки-но театр починає говорити, одразу замовкають: бояться пропустити бодай одне слово. І правильно роблять, бо хто б іще розповів лавочкам, що на їхньому місці майже сто років тому був ліс, що аж кишів хижими тваринами?

      Лавочки завмирають від жаху, але швидко заспокоюються, бо театр розказує, що місцеві інтелігенти вирішили спорудити тут дім Мельпомени, не гірший за віденський. Лавочки ніколи не здогадалися б, що його спроектували Ф. Фельнер та Г. Гельмер. Ні, ви не помилилися, це – ті ж архітектори, що створювали проекти найкращих театрів Відня.

      Під час розмов із театром лавочки часто затамовують подих. Ви зробите те саме, коли дізнаєтеся, що на будівництво споруди було витрачено 600 тисяч крон. За цю щедрість будівля віддячила чарівною красою: химерне бароко, яскраві елементи модерну, скульптури давньогрецьких богів і бюсти Гете, Шиллера, Моцарта, Шуберта, Шевченка і Пушкіна.

      Лавочки завжди дивуються, що таку вишукану будівлю почали споруджувати в липні 1904 року, а в жовтні 1905 вже передали директорові театру Адольфові Ранценгоферу. Унікальна швидкість, правда?
      Лавочки дуже жалкують, що не можуть потрапити всередину, адже знають, що інтер’єр будівлі вражає. Звісно, нікого не залишать байдужим ажурний вестибюль, біломармурові сходи, 4 авансцени і 31 ярусні ложі, щедро вкриті біло-золотими бароковими прикрасами. Так і хочеться посидіти тут...
      Але лавочки сумують недовго, бо мають змогу почути багато цікавого від скульптури Ольги Кобилянської, яку встановили поруч із будівлею 1980 року. Театр неабияк пишається цим і задоволено розповідає лавочкам, що носить ім’я письменниці ще з 1954 року.

      Лавочкам завжди важко в це повірити, але спочатку в театрі виступали тільки колективи, що приїжджали з Європи, а українська трупа акторів прибула сюди аж 1941 року з Харкова на чолі з І. Юхименком. Невдовзі трупа мусила втікати від воєнної жорстокості аж на Північний Кавказ, втратила майже всі декорації і костюми, але знайшла змогу повернутися в рідну казкову будівлю та відновити репертуар. Лавочки крадькома витирають сльози радості.

      П’єси Карпенка-Карого, Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Бальзака, Шевченка, Горького. У лавочок – уже запаморочення від цього розмаїття, а театр ще не встиг розповісти про дивовижну інсценізацію «Землі» Ольги Кобилянської, яку радо сприймали не тільки в Чернівцях, а й у багатьох тодішніх радянських містах. Усе ще сумніваєтеся в унікальності театру імені Ольги Кобилянської? Тоді послухайте, як він розказує лавочкам про інсценізації на своїй сцені творів сучасних українських авторів – «Солодкої Дарусі» Марії Матіос та «Калинової сопілки» Оксани Забужко