• Повернутися
  • Увійти
  • Регістрация

Музей політв’язнів

Біль, відчутний на дотик
      Вогка темрява холодної вузької кімнати. Тут не присядеш навіть на хвилину, бо крижана вода сягає колін, а зовсім поруч пищать і вовтузяться щурі. Доводиться стояти кілька днів, притулившись до мокрої кам’яної стіни та навіть не сподіваючись на хоча б якусь їжу.

Сліди, які неможливо приховати

© Natalia Mandrytska
      Це – один із карцерів тюрми НКВС у Тернополі. Намагаючись зламати волю в’язнів, які витримували найлютіші знущання, енкаведисти кидали їх сюди. Зараз у в’язниці вже немає напівзатоплених кімнат, нещадних допитів і знесилених від катувань та голоду арештантів. Зате є найбільший в Україні музей політв’язнів і пам’ять про жахіття, скоєні радянським режимом.
Догори
© Natalia Mandrytska
      Енкаведисти з усіх сил намагалися стерти її, покидаючи будівлю тюрми 1986 р.: старанно заштукатурили стіни, перегородили тюремне підземелля кількома мурами. Але хіба можна приховати нелюдську жорстокість, яка десятиліттями в’їдалася в перелякане повітря в’язниці? Невже так просто зробити невидимим біль жертв радянської влади, що зіщулювався в закутках камер? Тут на якийсь час повністю забуваєш про звичний ритм життя, занурюючись у смертоносні події на західноукраїнських землях у середині минулого століття.
Догори

Боротьба з «ворогами народу»

© Prymasal/commons.wikimedia.org
      1944 р. радянська влада, захопивши знищений Другою світовою війною Тернопіль, шукала місце для розправ із непокірними своєму режимові. Понурі підземелля будівель ХVІІ-ХІХ ст. в центрі міста найкраще підходили для цього. Військовополонені німці добудували кілька поверхів, і Управління НКВС у Тернопільській області почало своє криваве полювання. Сюди потрапляли не лише воїни УПА, а й ті, хто допомагав їм їжею та давав нічліг.
Догори
© Natalia Mandrytska
      Навіть розмова з повстанцем була серйозним злочином. Жорстокі нічні допити, принизливі погрози, побиття до втрати свідомості, відрізання частин тіла, притискання пальців дверима, яке доводило до божевілля. Усе закінчувалося 15-20 роками ув’язнення у виправних таборах суворого режиму і важкими щоденними роботами на пекучому сибірському морозі, після яких мало хто повертався додому.
Догори

Шляхом пам’яті

© Natalia Mandrytska
       Загрозливий скрегіт важких дверей, круті сходи вниз. Ледь освітлений моторошний коридор із низькими стелями. За дверима, що збереглися з часів в’язниці, – крихітна камера, де спали більше двадцяти людей. Як вони всі тут поміщалися? На полицях – тюремний посуд і залізний кийок, яким били в’язнів. Сусідні камери знайомлять із цікавими історіями з життя та особистими речами провідників УПА.
Догори
© Natalia Mandrytska
      Тут – посмертна маска Степана Бандери, бронежилет його заступника Ярослава Стецька, світлини з повстанських буднів. У приміщенні, присвяченому виправним колоніям, зберігається табірна форма. Поруч із нею – макет виправного табору та автентична мапа, на якій позначено місця всіх радянських колоній. А макети криївок, створені жителем Тернополя І. Пилипцем, змушують захоплюватися винахідливістю повстанців.
Догори
© Natalia Mandrytska
      Тільки подумати, вони маскували вхід у свої житла в дуплах дерев, криницях і навіть собачих будках. Також тут можна побачити одяг та посуд воїнів УПА. А затишна капличка з оригінальною церквою, виготовленою з сірників, сяє паростком тепла серед суворих камер і карцерів.
      Ще один скрип масивних дверей – і ти, мружачись від сліпучого денного світла, знову потрапляєш у буденний життєвий темп. Але ще не раз повертатимешся думками до темних підземель, прокручуватимеш, мов плівку, побачене і почуте там.
Догори
© Iurii Dunets/plus.google.com Writer: Natalia Mandrytska

      Музей політв’язнів зберігає події, про які ми не маємо права забувати. Хоча б для того, щоб створювати своє майбутнє не спотикаючись.

Координати

Тернопільська обл.
м. Тернопіль
вул. Коперника, 1
46001