Церква Святого Миколая (Адамівська)

    Адамівська церква Святого Миколая у Бережанах є одним із найстаріших храмів міста, який за свою довгу історію практично не змінився. Коли входиш до святині, здається, що здійснюєш мандрівку у часі: церква оформлена за традиціями давньої Галичини.

Історія розвитку Адамівської церкви
    Перша церква Святого Миколая була головною святинею Адамівки (містечко, що сьогодні є південною частиною Бережан) ще у кінці XVI ст. Храм, що стоїть на її місці сьогодні, збудований у 1691 р. Він став осередком адамівського церковного братства та епіцентром духовного життя містечка.

• Начиння святині звозили сюди з усієї Галичини, а купували його в обмін на зерно та хліб, якими завжди був багатий тернопільський край.

    Неподалік від церкви розташовувалась дерев’яна дзвіниця, яку у 1867 р. замінили на міцнішу.
    У минулому столітті оригінальний дах храму повністю замінили на бляховий, що незворотно змінило автентичний вигляд споруди. Неприємною зміною для історичної споруди стала і прибудова непривабливого прямокутного приміщення, яке тягнеться від церкви аж до огорожі подвір’я святині.
    Після оголошення незалежності України церква Святого Миколая у Бережанах знову перейшла у служіння УАПЦ. Сьогодні Адамівська церква працює і відкриває свої двері і для вірян, і для туристів.

Чим цікава святиня?
    Не зважаючи на заміну даху, в радянські часи храм отримав статус пам’ятки архітектури національного значення. Такий статус є цікавим винятком для того часу, адже сакральні споруди тоді або використовували під адміністративні споруди, склади, або й взагалі знищували. Не те, щоб цей факт має важливе значення для нас, сучасників, та певно щось у цій церковці є особливе.

Зовнішній вигляд церкви Святого Миколая: на що звернути увагу
    Коли ви наблизитесь до святині, то побачите перед собою храм, зовсім не схожий на будь-який із сучасних.

1. Металевий дах, який нагадує щит, наче захищає церкву від нападників. Головним акцентом у його оформленні є купол, увінчаний хрестом, та нижчі рівні покрівлі чудернацької форми.
2. Оригінальні зруби, які сховались під дахом, стоять непорушно вже майже чотири століття. Найкраще їх роздивитись вийде у частині храму, де розташована відкрита галерея (опасання).
3. На північній стіні церкви ви знайдете вирізьблений напис про ремонт споруди у 1827 р., який зробив майстер Д. Кісь.
4. Зверніть увагу на спосіб кріплення колод та їх форму. Така технологія вкладання зрубів є зразком будівництва дерев’яних споруд XVII ст.
5. Біля храму розташована двоярусна кам’яна надбрамна дзвіниця, дата її побудови викарбувана над входом.

А що роздивитись всередині храму?
    Якби ви поглянули на святиню згори, то побачили б, що вона умовно розділена на три частини: бабинець (простір при вході до церкви, де основному стояли жінки), наву (основна, найширша частина храму) та вівтар.

• Всередині храму основним акцентом в оформленні є аркове склепіння нави, яке підтримує світлове оформлення храму, що доповнюється позолоченою люстрою у центрі приміщення.
• Стіни укріплені балками (сволоками), характерними для традиційного галицького оформлення святинь. Ікони на балках та вівтар прикрашені вишитими рушниками.