“Бережани: усамітнення поза часом”

    Це місце століттями було позначене на картах турків червоним кольором: війська, які тримали в напрузі всю Європу, жодного разу не змогли взяти Бережанський замок штурмом. Споруду збудували в ХVІ ст. Синявські – один із найвпливовіших родів Речі Посполитої. Власник замку Микола Синявський для підтримки бойової виправки часто бував на Січі, прикидаючись козаком. Його син Адам мав незвичайну силу: міг зім’яти руками важку срібну тацю, чим неабияк налякав 1711 р. російського царя Петра І і змусив його більше ніколи не відвідувати Бережани.
    Завдяки замковому парку перший західноукраїнський альманах, написаний народною мовою, має назву «Русалка Дністрова». Один із його авторів, М. Шашкевич, побачив у річці біля парку русалку і вирішив, що вона припливла з Дністра. А вночі замком ходять привиди закоханих – придворного художника і дочки Синявського, які не змогли бути разом через волю батька.

    Потрапивши на площу Ринок у Бережанах, ви не захочете нікуди поспішати. Тут панує незвичайна атмосфера: незважаючи на дитячий сміх та голосні розмови перехожих, відчуваєш дивний спокій і гармонію. Можливо, тому, що навколо – більш ніж 200-літні кам’яниці, збудовані ще за часів Австро-Угорської імперії, і затишні крихітні дворики, у яких ховаються минулі століття. Відшукати їх дуже просто – варто тільки уважно придивитися.
    Площа з’явилася в ХVІ ст., після отримання Бережанами Магдебурзького права. Вона була улюбленим місцем відомих митців, що жили в місті. Тут часто прогулювався з дружиною Ян Пфістер – автор скульптур каплиці Боїмів і костелу єзуїтів у Львові, якого вважали найталановитішим пізньоренесансним скульптором. На площі проводив вільний від навчання в Бережанській гімназії час Маркіян Шашкевич, який згодом заснував знамените літературне угруповання «Руська Трійця». Не втрачайте нагоди погуляти тут і ви.

    Гострий шпиль бережанської ратуші ви побачите ще здалеку. Їй уже більше двохсот років, а годиннику на її вежі – майже сто. Ратушу побудували на кошти однієї з найбагатших жінок Європи – «блакитної маркізи» Ізабелли Любомирської, яка обожнювала блакитний і оточувала себе речами цього кольору. Але це – не просто ратуша. До 1944 р. тут розташовувалася Бережанська гімназія, яка неабияк вплинула на культурний розвиток Галичини. Її учнями були письменники М. Яцків, М. Шашкевич, літературний критик М. Рудницький.
    Також у приміщенні ратуші аж чотири музеї. Краєзнавчий музей покаже, якими були Бережани 100 і навіть 500 років тому. Музей книги розповість те, чого ви ще точно не знаєте про книжки в Західній Україні. Музей переслідуваної церкви – це драматична і часом детективна історія про перебування греко-католицької церкви в підпіллі. А літературно-меморіальний музей Богдана Лепкого – знайомство з життям відомого письменника, вірш якого «Чуєш, брате мій» став знаменитою народною піснею.

    Церкву Святої Трійці (УГКЦ) жителі Бережан вважають своїм головним оберегом. Її історія почалася ще в ХVІІ ст. Тоді церква була дерев’яною. Згодом завдяки власнику міста А. Синявському на її місці спорудили кам’яний храм. Через численні перебудови первинний вигляд святині змінився, але незмінними залишилися стіни, підпори яких створені за середньовічною традицією. У церкві зберігається ікона Римської Божої Матері, яку власникам Бережан на початку ХVІІ ст. подарував Папа Римський. Вона зцілила багатьох людей від сліпоти, каліцтва та інших хвороб. Також у церкві є мощі Івана Хрестителя, які А. Синявському подарувала знатна шляхтянка за те, що врятував її родину від турків.

    Щоб знайти велику синагогу в Бережанах, вам потрібно буде заглибитися у дворики на вулиці Тараса Шевченка. Напівзруйновані стіни цієї споруди бережуть пам’ять про те, як жили і про що мріяли представники колись найбільшої і найвпливовішої спільноти міста, що існувала тут у ХVІ-ХХ ст. Євреям належали більшість угідь і торгових точок міста. Заступником бургомістра в Бережанах традиційно обирали єврея. Велика синагога з’явилася 1718 р., коли євреїв у місті стало так багато, що вони не поміщалися в приміщенні старого храму під час служб. У новоствореній синагозі були ритуальний басейн, окремі молитовні галереї для жінок і навіть лікарня.
    1939 р., коли Західну Україну захопили більшовики, у храмі жили євреї, яким не дозволяли мешкати у великих містах. Після Другої світової війни тут розташували склад автомобілів, що й стало причиною руйнування синагоги. Про її колишню красу нагадують незвичні вікна-троянди, розкішна ліпнина і написи ідишем.

    Бережани – одне з небагатьох українських міст, де сірі панельні багатоповерхівки – не норма, а виняток. Замість них – старовинні вілли з романтичними червоними дахами і вигадливими круглими балкончиками. Найоригінальніші з них ви знайдете на вулиці Валовій. Тут захочеться зупинитися майже перед кожною будівлею. Особливо вам сподобається модернова вілла зі шпилястим дахом, яка колись належала священику і громадському діячеві В. Дубицькому. До речі, тут гостював його друг, талановитий письменник Богдан Лепкий, що був сенатором Другої Речі Посполитої і зробив чимало для розвитку української культури.
    Також на Валовій розташувалася споруда Бережанської гімназії, яку теж важко оминути, не розглянувши витончену арку її центрального входу та незвичний червоно-чорний черепичний дах.

    Будинок Андрія Чайковського, яким вас зустріне вулиця Валова, – не просто споруда кінця ХІХ – початку ХХ ст. Справжнього шарму їй додають витончена вежа і круглий балкончик із кованими перилами, а також те, що в ньому жила людина, про яку в Бережанах та далеко за їх межами ходили легенди. Письменник і адвокат Андрій Чайковський єдиний у місті виступав на судових засіданнях українською мовою. У 1918-1919 рр., в період існування Західноукраїнської Народної Республіки, він був керівником Самбірського повіту. Також Андрій Чайковський заснував протиалкогольне товариство «Відродження» та перше в Галичині «Товариство українських журналістів і письменників».

    Єврейське кладовище в Бережанах – це місце спокою, спонтанних філософських роздумів, наближення до чогось вічного і незмінного. Тут можна довго блукати між похиленими від часу та природних умов надгробками, вдивлятися в орнаменти порослих мохом написів і намагатися уявити, ким були за життя люди, поховані тут. Перші могили з’явилися на кладовищі ще в ХVІ ст. Тут поховані предки знаменитої голлівудської акторки Барбари Стрейзанд, дідусь якої виїхав із Бережан до США наприкінці ХІХ ст.
    Під час Другої світової війни нацисти розстріляли на кладовищі більше 1000 євреїв – жителів Бережан. Про це нагадує пам’ятний знак. Кладовище розташоване на одному з пагорбів, які оточують місто, тому краєвиди гір і долини, які ви побачите звідси, запам’ятаються надовго.

    Костел Різдва Діви Марії (РКЦ) створили в 1600-1626 рр. як оборонний храм. Дзвіницю костелу, якій уже майже 300 років, перебудували з захисної вежі. Біля храму донині зберігся могутній оборонний мур, а всередині храму – рідкісний неготичний вівтар із дерева. Костел спорудили завдяки власникові міста Адамові Синявському, але він помер до закінчення будівництва, не побачивши святиню. У цьому храмі Річ Посполита попрощалася з останнім представником знаменитого роду Синявських: тут відбувався його триденний похорон, на який з’їхалися всі найзнатніші шляхтичі. У радянські часи костел перетворили на спортивну залу. Зараз тут щонеділі відбуваються богослужіння.

    Перші вірмени з’явилися в Бережанах у ХVІІ ст., і вже через кілька десятиліть створили тут велику спільноту, збудували школу і церкву. Вони торгували шовком, сукном, виготовляли ювелірні вироби і неабияк збагачували міську скарбницю.
    Під час прогулянки вірменським кварталом у Бережанах легко забути, яке зараз століття. Тут граційні класицистичні колони та розкішна ліпнина шукають гармонію з супутниковими антенами, а старовинні дерев’яні двері – з пластиковими вікнами. У вірменському кварталі тримайте фотоапарат напоготові: тут кожна деталь варта бути зафіксованою. На стінах будинків ви побачите цікаві орнаменти, яскраві античні історії, навіть мавпочок. І не забудьте заходити у дворики: там зустрінете балкони, розташовані на відстані простягнутої руки один від одного, ніби в казках Андерсена, і зробите багато інших відкриттів.

    Вірменська церква Святого Григорія в Бережанах – історія про те, як, об’єднавши зусилля, можна досягти успіху. У місті, де майже нічого не нагадувало про рідну країну, вірменська спільнота завдяки спільним коштам і праці збудувала храм, навколо якого об’єдналися вірмени зі всієї Галичини. Церкву спорудили в 1746-1764 рр. Високо розташовані вікна, товсті стіни і міцний мур навколо підкажуть вам, що храм був оборонною спорудою. Церкву відчиняють досить рідко, але, якщо вам пощастить потрапити всередину, побачите незвичну ікону святого Миколая, створену з ліпнини, кам’яний грот Фатімської Божої матері та коштовні вітражі початку ХХ ст., виготовлені в Польщі. А затишна будівля з колонами поруч із храмом – вірменська школа, збудована 1724 р.

    Після блукання двориками вірменського кварталу вам точно захочеться підкріпитися. Радимо повернутися на площу Ринок, яка зовсім поруч, і зайти до ресторану «Анатоль». Тут, у затишній напівзатемненій залі, можна посмакувати їжею української кухні. «Анатоль» потішить широким вибором страв і приємними цінами. Ще один бонус – ніжно-зелені тони інтер’єру, які створять для вас мрійливу атмосферу. А якщо будете в Бережанах у теплу пору року, зможете пообідати на терасі ресторану під звуки годинника ратуші і ненав’язливий шум головної міської площі.

    Після знайомства з центральною частиною Бережан можна прогулятися мальовничим передмістям – Адамівкою. Кажуть, її заснував Адам, онук легендарного Данила Галицького. Тут розмістився середньовічний дерев’яний храм, що зберігся в майже незмінному вигляді, – Адамівська церква Святого Миколая (ПЦУ). Здається, вона стоїть тут не з ХVІ ст., коли її привезли з Гуцульщини, а з початку створення світу, і має коріння, що вросло глибоко в землю. В Україні майже не залишилося подібних церков. Вона збудована за давньою галицькою архітектурною традицією: баня має два заломи – прямокутний і гранчастий.
    Храм відчинений під час усіх християнських свят. Зайшовши всередину, ви будете здивовані: на всіх стінах – килими і вишиті рушники. Також тут зберігся старовинний іконостас ХVІІІ ст.

    В урочищі «Монастирок», розташованому в селі Лісники за Бережанами, ви знайдете щедрі запаси приємного спокою, гармонії і краси. Тут, серед густого лісу, є величезна 5-метрова скеля у вигляді голови чорта, яку називають Чортовим каменем. Кажуть, чорт ніс камінь, щоб кинути його на церкву, розміщену тут, але йому не вистачило сили це зробити. Усередині скелі – символічна могила Ісуса. Сюди веде хресна дорога, яка втілює передсмертний шлях Христа. Трохи нижче – прохолодне джерело, яке, за словами місцевих, також має лікувальні властивості.
    У «Монастирку» надзвичайно свіже повітря. Також тут, здається, загострюється зір, і ти помічаєш найтонші відтінки кольорів. А ще «Монастирок» – чудове місце для пікніків. Радимо розміститися біля чистого мальовничого ставка і насолоджуватися усамітненням.