Михайлівський Золотоверхий монастир

      Одна з останніх ночей листопада 2013 р. обпікала Київ холодом і жорстокістю. Сотні хлопців і дівчат бігли вулицями, що вели від центральної площі міста, намагаючись утекти від озброєних людей у формі. Це бійці спецпідрозділу «Беркут» переслідували студентів, які зібралися на Майдані Незалежності, протестуючи проти рішення влади зупинити підготовку до Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

      Коли людям, що бігли Михайлівською вулицею, здавалося, вже неможливо було втекти від «беркутівців», перед ними відчинилися ворота Михайлівського Золотоверхого монастиря. А наступного дня поруч із храмом зібралися тисячі протестувальників, починаючи Революцію Гідності. Тоді ще ні вони, ні «беркутівці», ні сам храм не знали, що тут починається перемога українців у тривалій боротьбі за право бути вільними.

      Осінній день 1240 р. в’їдався в серця киян пекучим жахом і відчайдушним голосом церковних дзвонів. Тоді били в тривожний дзвін Михайлівського Золотоверхого монастиря, сповіщаючи про те, що на місто нападають монголо-татари.

      Після цього набатний дзвін храму пролунав аж через 800 років – у ніч на 11 грудня 2013 р., коли влада вкотре намагалася розігнати учасників протесту на Майдані Незалежності. Студенти богословської семінарії дзвонили протягом трьох годин. Закутаний у ніч Київ прокидався. Зі всіх його куточків на допомогу «майданівцям» спішили люди. Атаку «беркутівців» удалося зупинити. Михайлівський Золотоверхий монастир знову допоміг українцям перемогти.

      Він допомагав їм іще не раз. І під час жорстоких подій 18-22 лютого 2014 р., коли в його трапезній облаштували пункт збору медикаментів та лікували поранених. І навіть тоді, коли тут прощалися з загиблими героями Небесної Сотні. Повітря тремтіло від розпачу і гіркоти, але над монастирем, Києвом та всією Україною розквітали паростки волі.

      Приходячи сюди, відчуваєш легкість, гармонію і… захищеність. Тебе ніби оберігають височенна дзвіниця та мелодії, які лунають із Михайлівського собору. А для того, щоб краще зрозуміти це древнє і при цьому надзвичайно сучасне місце, варто завітати до музею його історії, розташованому в споруді дзвіниці храму. Тут можна побачити, як змінювався вигляд монастиря протягом 900 років його існування.

      Також у музеї зберігаються срібні Царські ворота з головного іконостасу монастиря, створені 1811 р., старовинні богослужбові книги, предмети культу, що використовувалися під час богослужінь у ХVІІІ-ХІХ ст. і навіть різьблена плита ХІ ст. із зображенням святого. Але найцінніші та найцікавіші експонати музею – фрески візантійських і руських майстрів, що прикрашали монастир у ХІІ ст. Під час Другої світової війни їм довелося вирушити у довгу мандрівку Німеччиною та Росією, щоб повернутися до України вже за часів незалежності.