Київський фунікулер - міст між світами

      Мабуть, немає нікого самовпевненішого, ніж схили, що ведуть із Подолу до верхньої частини міста. Аж до початку минулого століття вони, високо піднявши голову, насміхалися з перехожих, які долали довжелезний підйом. Уявляєте, як важко це робити ще й під час дощу чи снігопаду? Не допомагають ні добре протоптані стежки, ні 500 дерев’яних сходинок. Так можна і на роботу не встигнути, і смертельно втомитися на весь день.

      Ви вірите, що безвихідних ситуацій не буває? Якщо так, то з вами повністю погодився б інженер Артур Абрагамсон, директор правління Московсько-Казанської залізниці. У 1902 році він запропонував міській владі Києва побудувати залізницю з канатною тягою, розташовану під кутом. Абрагамсону вирішили допомогти М. К. П’ятницький, який розробив проекцію павільйонів, та М. І. Баришніков, що збудував шляхові конструкції.

      172 тисячі рублів від влади міста, вагони, які приїхали в гості аж зі Швейцарії, два мотори потужністю по 65 кінських сил кожен, 3 роки безперервних робіт – і, починаючи з 7 травня 1905 року, канатна дорога довжиною 200 метрів із задоволенням допомагала подолати складний підйом (і не менш складний спуск) безмежно вдячним киянам. Аж 70 людей за один раз могли потрапити з одного світу в інший. Це вам не звивисті стежки та сходи з постійним ризиком упасти. А тепер уявіть обурення гордовитих київських схилів. Безперечно, після появи фунікулера вони поводяться не так самовпевнено.

      Ви вже чули, що фунікулер – надзвичайно добрий? Бажаючи зробити відстань між київськими світами ще коротшою, 1928 року він запропонував своїм пасажирам нові вагони з покращеними гальмами і став довший на 40 метрів. “Переїхавши” з вулиці Боричів тік, канатна залізниця почала зустрічати гостей у нижній частині міста на вулиці Революції (сьогодні – Сагайдачного).

      Високим на зріст бути чудово, тому 1976 року фунікулер збільшився ще на 5 метрів і став справжнім велетнем – його підніжжя розташоване поруч зі станцією метро “Поштова площа”, а голова сягає верхньої тераси Володимирської гірки.

      Зручне м’яке сидіння. Широкі вікна, за якими світ набуває чудернацької форми, плавно рухається вниз або вгору (залежно від того, спускаєтеся чи піднімаєтеся) і блимає калейдоскопом Дніпра, казковими дахами чи барвистими схилами. Вам траплялося щось яскравіше за поєднання оригінального руху під кутом, романтики чарівних вагончиків та дивовижних краєвидів?

      До речі, цікаво спостерігати не лише за краєвидами: знизу вгору вагончики рухаються однією колією, яка плавно роздвоюється. Це дає змогу підйомникам їхати назустріч одне одному. Здається, вони от-от зіткнуться, але в останню мить встигають розминутися. Хіба не ефектно?

      На відміну від інших видів міського транспорту, цей створений для емоцій, адже кожна поїздка фунікулером – ніби перша: враження свіжі та щоразу нові. Варто тільки спробувати, щоб постійно прагнути повернутися. Під час катання завжди хочеться, щоб час хоч ненадовго зупинився між двома київськими світами і дав змогу насолодитися оригінальними відчуттями. Але фунікулер, попри свою доброту, ще й дуже працьовитий – він рухається зі швидкістю 2 метри за секунду, аби встигнути переконати 7 мільйонів пасажирів протягом року, що міст між двома сітами існує, а шлях цим мостом – незвичний, цікавий і незабутній.