Обличчя річкового вокзалу

      Дніпро не знає, що таке самотність, адже щодня його водами ходять сотні суден – приносять нові звістки, теревенять про погоду, розпитують, як справи. Не повірите, але колись Дніпро був надзвичайно самотнім, бо його хвилями не плавало нічого, крім мовчазної риби, заклопотаних плотів та задумливих рибальських човників. На початку ХІХ ст. все змінилося – річку почали відвідувати пароплави та шлюзи, і Дніпро неабияк зрадів: тепер йому було з ким поспілкуватися.

      На Дніпрі з’явилися судна, а на Подолі – пристані. Вони теж були раді пароплавам, поява яких покращувала міську торгівлю, тому не скупилися на місце для них. Тільки-но уявіть, одна дуже щедра пристань розкинулася на 1800 метрів.

      Цим доброта київських гаваней не обмежилася: 1897 року на березі річки спорудили порт, лінія причалу якого сягала аж 3156 метрів. Дніпро недаремно захоплено дивився на простору гавань: на той час вона була однією з найдовших у Європі.

      Уявляєте, який неуважний Дніпро? 1961 року він, відпочиваючи після розмови з пароплавами, підняв голову і неабияк здивувався: з берега виглядав справжній корабель – величезний і могутній. “Як він сюди потрапив?” – здивувалася річка. “Ти що, це ж новий річковий вокзал, його будували з 1953 року!” – підказало якесь судно. Дніпро довго милувався величною будівлею, і знову недаремно: чотири поверхи, стіни, облицьовані інкерманським каменем, а зверху – вежа у вигляді мачти корабля, частково покрита золотом. Архітектори В. Гопкало, Г. Слуцький та інші добре попрацювали, правда ж?

      Дніпро не був усередині річкового вокзалу, але судна-всезнайки чули від людей і розповіли йому, що там – просторі зали очікування, касові зали, камери схову, пошта, ресторан і навіть читальня. Усі ці приміщення – надзвичайно естетичні, адже над оздобленням інтер’єрів працювали талановиті художники Е. Котков, В. Ламах, І. Литовченко. Дніпро щиро радів за 3 тисячі пасажирів, яких річковий вокзал міг обслуговувати одночасно.

      Дніпро часто сповільнювався біля чарівного корабля і замріяно дивився на його горду мачту та задоволених відвідувачів, поки 2012 року річковий вокзал не зачинили задля капітальної реконструкції. Звісно, це дуже засмутило річку. Зате важко описати її радість у 2016 році, коли корабель із його прилеглою територією перетворився на сучасний туристичний центр. До речі, площу річкового вокзалу збільшили майже удвічі – тепер вона сягає 11 тисяч кв. м.

      Галерея різноманітних ресторанів, приємні бризки кольорового фонтану, яскраві квіти і романтичні ліхтарі. Тут можна нескінченно гуляти, насолоджуючись розмовами і спостерігаючи за унікальними краєвидами – Дніпро не скупиться на красу для відвідувачів свого улюбленого місця. Навіть якщо здолає втома, безліч вигідно розміщених лавочок дозволяють відпочити. Додому нізащо не хочеться повертатися.

      Але ж можна не тільки милуватися річкою, а й вирушити на прогулянку нею. Починаючи з квітня і закінчуючи серединою осені, працьовиті теплоходи катають усіх охочих на своїх палубах протягом однієї або навіть трьох годин. Неможливо забути приємне колихання на хвилях, яке дає змогу побачити вільне київське море, а якщо забажаєш, то й устя Десни.

      Обізнані екскурсоводи надають мандрівці ще більшої захопливості цікавими розповідями про храми і пам’ятники, які привітно махають із берегів Дніпра. А також річковий вокзал знає, що найкраще проводити яскраві літні вечірки на теплоходах, тому з задоволенням здає їх в оренду. Варто тільки заглянути на його територію, щоб зрозуміти: життя – надзвичайно яскраве.