Святогірська лавра

      Повна назва святого місця – Святогірська Свято-Успенська лавра. Вона має давню історію. Це місце неабиякої ваги для віруючих усієї православної спільноти, адже лавра є однією з трьох найбільшої святинь України. Нині це Святогірський державний історико-архітектурний заповідник.

      Більшість монастирів та церков на території нашої Батьківщини зазнавали великих руйнацій. Одна хвиля поневірянь випала на часи набігів турків і татар, друга – прийшла з радянською владою, коли багато святинь або закривалися і використовувалися зовсім не за призначенням, або й геть руйнувалися. Не оминула така доля і цей храм. Він уцілів під час татарсько-турецьких набігів, але постраждав при СРСР. Але про все по порядку.

      Християнство прийшло на ці землі давно. Археологічні розвідки свідчать, що в нижній частині річки Дон, яка межувала з Візантією, люди були знайомі з ним ще наприкінці VIII – на початку IХ століть. А старовинні літописи розповідають про те, що у XI-XII століттях у цих краях уже існували християнські поселення.

      Сюди переселялися з сусідньої Візантії шанувальники святих ікон, адже у той час там вирували єретичні рухи і вірянам доводилося лишати свою батьківщину. Імовірно, тоді ж тут з’явився й перший монастир.
       Усе ж точний час появи Святогірської лаври невідомий. Проте існує декілька цікавих версій заснування монастиря. Основних із них дві.

      Одна говорить про те, що у середині ХІІІ століття ченці, які покинули розорену монголо-татарською навалою Київську Печерську лавру, оселилися в цих землях. Інша версія стверджує, що монастир заснували афонські монахи, які зупинилися тут на шляху до Русі. Буцімто, ця місцина нагадала їм рідний Афон – Святу гору. До цих місць також пристала назва «Святі гори».
       Перша письмова згадка про Святі гори датується 1526 роком. А от інформація про монастир у документах з’явилася в 1624 році.

      Монастир знаходиться в місцевості неймовірної краси. У давні дні сюди важко було дістатися, оскільки з одного боку обителі була ріка, з іншого – гори й ліси. Тому татарським нападникам не вдавалося зруйнувати храм. Після нападів ворогів обитель щоразу відновлювалася. У XVII-XVIII ст. монастир дещо втратив своє стратегічне значення. У другій половині ХІХ століття він по-справжньому розквітнув. Було зведено монументальний Успенський собор, Покровську церкву, значно покращилася інфраструктура, що почало приваблювати сюди все більше паломників. Приїжджали подивитися на новостворену красу і багато знатних та шляхетних людей того часу.
       Як і багато інших, у радянський час обитель постраждала від своєрідного хазяйнування радянської влади. Приміром, Успенський собор був кінотеатром, а монастир узагалі називався Будинком відпочинку ім. Артема.
       Нині всі землі повернули монастирю. Кожен куточок пам’ятає ці історичні перипетії. Тут переплітається старовина і сучасність.

      До комплексу Святогірської лаври входить велика кількість печер. Найперші з них були вирубані у крейдяній породі понад тисячу років тому, коли у важкі часи тут переховувалися нещасні від різних бід. Найдавніші печери – Нікольський храм і трапезна. Імовірно, їх викопали задовго до утворення монастиря і використовували як житлові приміщення. Найбільшою печерою є Олексіївська церква площею понад 100 квадратних метрів. А всередині цей унікальний храм виглядає як звичайна церква.

      Особливої уваги заслуговує давня Миколаївська церква. Вона повністю вирубана зі скелі, у тому числі й вівтар. Колись вона цілковито знаходилася під землею. Але кілька століть тому стався значний обвал, частина храму зруйнувалася. Зодчі добудували церкву уже над скелею. Цей печерний комплекс вражає навіть тих, хто бачив немало подібних.