“Сплетіння культур і національностей”

Будівля одеського вокзалу – це відмінний приклад архітектури ХІХ століття. Він практично не змінився за час свого існування і може зачарувати гостей міста сучасною інфраструктурою із зручними високими перонами, масивним екстер'єром і розкішним інтер'єром в стилі бароко. А ще – він є найбільшим тупиковим вокзалом в Україні.

Відразу від вокзалу можна всього за кілька хвилин дійти до найвідомішого ринку Одеси – Привозу. Саме тут панує справжній дух старого міста, і саме тут в наші часи можна почути знаменитий одеський говір, не зіпсований і не спотворений на потребу туристів. Обов'язково придбайте собі що-небудь і не вагайтесь торгуватися – тут це насправді потрібно, якщо ви бажаєте отримати максимальне задоволення. Але не захоплюйтеся – інакше проведете тут цілий день!

Розташований навпроти залізничного вокзалу, Свято-Пантелеймонівський собор і монастир вже два століття функціонують як притулок для численних паломників. Заснований він був ченцями з самого Афону саме в якості перевалочного пункту для мандрівників, що вирушають у паломництво. Цю функцію він зберіг і сьогодні. Архітектурна композиція виглядає вкрай оригінально як за рахунок п'яти куполів, так і завдяки тому, що собор розташовується на третьому поверсі будівлі.

Виконаний у вигляді класичної мечеті, центр арабської культури є наочним символом того, що Одеса – це справді мультикультурне місто. Ви зможете без перепон відвідати внутрішні приміщення і отримати цілком безкоштовну екскурсію, присвячену особливостям ісламської культури. Цікавий факт – цей центр так органічно пасує до забудови Старої Одеси, що мало хто здогадається про час його побудови – 2001 рік.

Хоч сам великий художник і не жив в Одесі, тут розташований його будинок-музей з експозицією картин, фільмів і книг про подорожі знаменитої родини дослідників таємниць Сходу і давньої Русі. Це – дуже цікаве місце, принаймні з точки зору історії Теософського Товариства, яке багато хто вважав якоюсь таємної організацією. Осередок цього суспільства існував у Одесі ще за життя самого Миколи Реріха.

Немає нічого кращого, аніж можливість дізнаватися про Одесу по її мешканцях. І одним з таких одеситів був Олександр Володимирович Блещунов. Відомий альпініст і мандрівник зміг створити перший і єдиний в Україні музей приватних колекцій. Всі приміщення музею – це квартира цього видатного чоловіка. А всі експонати – його особиста колекція, зібрана за довгі роки подорожей. Хто знає, може і ви вирішите надихнутися поїздками і колекціонуванням, натхненні Блещуновим?

Ще один музей, присвячений поєднанню двох культур. Розташований в приміщеннях палацу молдавського дворянина Олександра Абази, він може зацікавити розкішним зовнішнім виглядом і блиском старовинної архітектури, дбайливо збереженими інтер'єрами і меблюванням одеської богеми, а також цікавою експозицією, яка підтверджує те, що Одеса – одне з найбільш інтернаціональних українських міст.

Візитна картка міста, пройти повз яку неможливо. Це – застиглий в часі символ старовинної Одеси, її давнього богемного блиску і лоску. Але, між іншим, дозволяли собі ходити в оперу не тільки представники знаті і багатії. Навіть прості портові вантажники ставали завсідниками театральних вистав. За власним бажанням – практично кожен одесит, як в минулому, так і в сьогоденні, може відчути свою причетність до вищого мистецтва, просто відправившись до театру.

Найзнаменитіша вулиця Одеси, на якій відбуваються і відбувалися всі найголовніші події в житті міста. Тут ніколи не буває нудно, порожньо і безлюдно. Та й ніколи і не було – з самого моменту заснування міста тут прогулювалися усі без винятку одесити, насолоджуючись виступами вуличних музикантів, ароматами запашної випічки і пропозиціями чисельних торговців на Грецькій Площі. Її атмосфера ніби застигла в часі і навряд чи зміниться і через століття.

Найменша площа в світі розташована прямо на вулиці Дерибасівській біля Міського саду. Ця жартівлива пам'ятка відображає почуття гумору одеситів. Займаючи практично весь вільний простір на самій площі, в її центрі розташований дванадцятий стілець з однойменного всесвітньо відомого роману Ільфа і Петрова. Тільки ось присісти на нього може бути важкувато – адже це прагне зробити кожен турист, що проходить повз Дерибасівську.

Після прогулянки по Дерибасівській багатьом хочеться відпочити. І з 19-го століття насолодитися розкішним парком і можливістю перепочити під дзюрчання 200-річного мармурового фонтана можуть будь-які одесити та гості міста – колишній приватний сад Дерібаса був переданий їм у міське ведення і став доступним для кожного.

Але допоки на Дерибасівській вирувало звичайне повсякденне життя городян, зовсім поруч створювалися страшні і неймовірно серйозні плани. Адже всього лише на відстані пари сотень метрів знаходилася штаб-квартира і головна база таємного товариства грецьких борців за незалежність, що іменувалося «Філікі Етерія». Зараз в приміщеннях цього товариства створено однойменний музей, який може розповісти вам про те, як греки потом і кров'ю видобували свою державу. І Одеса зіграла в цьому чималу роль.

Однак не тільки праведні патріоти та борці за незалежність ховалися в Одесі. Вона була справжнісіньким центром контрабанди у минулому. В деякі роки тіньовий обіг контрабандистів в Одесі міг втричі перевищувати всі доходи імператорської скарбниці. Історії одеського злочинного світу тут присвячений окремий музей, в якому ви зможете дізнатися чимало цікавого про найвідоміших представників криміналітету міста, таких, як Япончик або Сонька Золота Ручка.

Мало хто з гостей міста знає, що відомий одеський «Дюк» називається пам'ятником герцогу де Рішельє. Але кожен турист, і, тим більше, одесит, знають приказку про те, що на Дюка слід подивитися з водопровідного люку – тоді відкривається дуже кумедний і трохи вульгарний ракурс. А ось про те, що в п'єдесталі пам'ятника є чавунне ядро, встановлене на місці бойового снаряду, який пошкодив пам’ятник за часів Кримської війни – згадує не кожен.

Друге улюблене місце для вечірніх прогулянок одеситів після Дерибасівської – це, звісно, Приморський бульвар. Він теж ніби застиг у часі, і тут також прогулюються як прості роботяги, так і представники сучасної одеської еліти, насолоджуючись творчістю вуличних художників і чарівними краєвидами вечірнього порту та Чорного моря. А ще на його території до сьогодення знаходять прадавні сліди грецьких поселень V-IV століть до нашої ери.

Сходи, що отримали свою назву виключно через фільм «Броненосець Потьомкін», мають досить цікаву історію. Один з найвідоміших символів Одеси раніше насправді був дерев'яним, а сходинки йшли прямісінько до морської води. Пірсу і порту в тому місці, де вони є зараз, ще не було. Сходи зацікавлюють попри це ще й шикарними ракурсами для фото – з верхньої точки сходів не видно сходинок, а лише низхідні рівні майданчики. У той час як знизу – сходи виглядають навпаки, суцільним потоком сходинок. Їх рівно 192.

Одеський морський вокзал є відмінним видовим майданчиком, як наче створеним задля того, щоб насолодитися краєвидами Чорного Моря, помилуватися сучасним пам'ятником Золотому Дитя і готелем «Одеса». Ще тут майже завжди можна знайти можливість відправитися в інші порти України або ж просто на морську прогулянку вздовж одеського узбережжя. А за бажання – можна і позбирати мідій, обережно відірвавши їх від пірсу, ось тільки екологія в порту не рекомендує їх куштувати.

Закінчити день подорожі по Одесі довгим і виснажливим підйомом Потьомкінськими сходами заманеться не кожному. Тому натомість можна проїхатися зручним і акуратним фунікулером. Це – найстаріший з усіх фунікулерів в Російській Імперії, проте від його первісної конструкції зараз нічого не залишилося. Бо фунікулер був повністю перебудований в дев'яності роки минулого століття.

Розпочнеться другий день маршруту знову з ринку. Тепер вже – не найбільш відомого, але найстарішого. Назву свою він отримав завдяки тому, що там, ще на зорі розвитку Одеси, торгували худобою і кіньми. Зараз – це найбільший в Україні блошиний ринок, на якому можна відшукати як неймовірно дешевий антикваріат, так і безліч корисних дрібничок. А розташування в самому центрі Молдаванки додає цьому ринку неповторного одеського колориту.

Незвична завдяки своєму гармонійному поєднанню готики і романського стилю, Кірха Святого Павла була центром релігійного життя одеських протестантів протягом практично всієї історії цього багатонаціонального міста. Зараз в її приміщенні доволі часто проводяться концерти органної музики. Щоправда внутрішнє оздоблення, як і в більшості інших протестантських храмів, не відрізняється особливою витонченістю і розкішшю.

Одеса не була б Одесою і не мала б і дещиці свого колориту, якби не одна з найбільших єврейських громад на території всієї колишньої Російської Імперії, Радянського Союзу і незалежної України. Для тих, хто бажає познайомитися з єврейською культурою ближче, а також з історією євреїв Одеси, завжди готовий відкрити свої двері музей «Мигдаль Шорашим», розташований всередині затишного одеського дворика в одній зі звичайних квартир.

Одна з головних визначних пам'яток Преображенської вулиці – величний і масштабний Спасо-Преображенський собор, в парку навколо якого проводиться добра половина масових заходів середнього масштабу – ярмарків, виступів молодих музичних колективів та інших концертів. Цей собор є найвідомішим православним храмом міста і символом того, як стародавня архітектура повстає в Одесі з попелу – його побудували вже в новому тисячолітті з нуля після руйнування більшовиками.

«Пасаж» – комплекс, що складається з готелю і кількох критих торгових рядів. Він розташований на перетині Дерибасівської та Преображенської вулиць. Це – один з найстаріших міських готелів, який здатен здивувати вишуканою архітектурою, а також великою кількістю бутиків і магазинів у внутрішньому дворику. Побудований на перетині століть, готель свого часу був зразком сучасності – це одна з перших центральних будівель, де з моменту спорудження була електрика і ліфти.

Розташований в одному з найбільш розкішних і старовинних палаців Одеси, художній музей може відкрити очі не тільки на зразки давнього і сучасного мистецтва, але й пролити світло на історію однієї з найбільших польських династій – Потоцьких. Саме в цьому палаці розгорталася трагічна історія життя Ольги Потоцької, дочки найзнаменитішої польської авантюристки – Софії Потоцької, на честь якої було зведено безліч палаців і парків в Україні.

Так як більшість будівель Одеси зводилися з ракушняка, що видобувається прямо на місці будівництва, під всім містом проходять катакомби. Однак, генерал Наришкін, власник палацу, вирішив використовувати порожнечі під ним для створення унікального гроту. Хоч більшість сталагмітів і сталактитів в ньому мають штучне походження, враження від його відвідин залишаються незабутніми. Від грота також відходить безліч ходів, що йдуть вглиб одеських катакомб.

Одесити – дуже вдячні люди, які мають також і чудове почуття гумору. Інакше чим ще можна пояснити зведення окремого пам'ятника звичайному апельсинові? Але одесити твердо вважають, що рятівник міста – гідний увічнення. І неважливо, чи був він людиною, чи звіром, чи звичайнісіньким цитрусом. Саме завдяки цьому дару для імператора Павла I у вигляді 3 тонн апельсинів, Одеса отримала кошти, необхідні для закінчення будівництва порту – без них місто б просто зникло з нашої планети.

Будівля шахського палацу – ще один зразок багатокультурного казану Одеси в архітектурі. У ньому неоготичний стиль змішався з східними мотивами, що дозволило створити насправді чарівну будівлю. На жаль, крім екстер'єру помилуватися тут практично нічим – палац знаходиться у відмінному стані у приватній власності – в ньому наразі розташований офіс однієї з торгівельних компаній Одеси.

Це – мабуть один з найзнаменитіших звичайних житлових будинків Одеси, який є вінцем архітектурної думки. Популярність свою він отримав завдяки скульптурі у вигляді атлантів, що тримають зоряний глобус. На якому, в свою чергу, посідає... Балкон. Це – одна з рідкісних скульптур з атлантами, що тримають саме небо, а не виступають підпорою для безпосередніх конструкційних елементів будівлі.

Винахідливість і кмітливість – чесноти, що притаманні кожному одеситу. Навіть один радянський партійний діяч на прізвище Синіцин, вирішив розібратися зі своєю особистою проблемою… За допомогою мосту. За легендою – йому було незручно обходити величезний яр, щоб дістатися до тещі. Ось він і доручив звести пішохідний міст, який, між іншим, є найвищим в Україні. Цікава особливість його, це те, що якщо кілька людей пострибають на середині мосту – він почне відчутно коливатися.

Один з найбільш жалюгідних за своїм станом палаців Одеси, вважався довгий час найрозкішнішим, бо з його території відкривається чарівний краєвид Чорного Моря, одеського порту і самого початку Приморського бульвару. Колонада його бельведеру – один із символів міста і, за сумісництвом – колишнє місце зустрічі неформальної контркультурної молоді за радянських часів.

Одеса – не тільки місто-курорт, центр кримінального життя і контрабанди в минулому, або джерело неповторного колориту. Це – ще й місто неймовірних ракурсів. Ось і один звичайний житловий будинок може здатися дуже дивним, якщо правильно на нього подивитися. Не тільки на фотографіях, але й наживо, він виглядає так, нібито вся будівля складається всього лише з однієї фасадної стіни!

Не можна побувати в Одесі і не навідатися до ще одного знаменитого символу міста – Воронцовського маяку. Ця велична споруда – перше, що бачать люди на кораблях, що прямують до Одеси. Нажаль, записуватися на екскурсію на Воронцовський маяк слід заздалегідь – він знаходиться на території порту і самостійно його відвідати досить важко. Цікавий факт – маяк виглядає кам'яним чи бетонним, але мало хто знає, що він насправді побудований з чавуну.

Після ознайомлення зі Старої Одесою і її розкішшю і побутом, настає саме той час для того, щоб зануритися в центр життя сучасної Одеси – відправитися на Аркадію. Це – найбільш популярний і сучасний район міста, повний нічних клубів і розважальних центрів, а також – місце з найдорожчою і найпрестижнішою нерухомістю. Аркадія за останні роки змогла стати символом того, що Одеса, хоч і береже свою історію – продовжує будувати її і зараз, розвиваючись в усіх напрямках.