Прип'ять

      Ми звикли вважати, що час – лінійний, і все, що вже сталося, неможливо пережити знову. Але Київ вщент руйнує цю думку. Прислухаючись до його подиху, відчуваєш, що жодна з подій, які відбувалися тут протягом багатьох століть, не зникла. Біля пам’ятника засновникам Києва здається, що ти пливеш у човні разом із легендарними братами та сестрою і не можеш відвести погляд від пагорбів над Дніпром. У Меморіалі жертв голодомору перетворюєшся на свідка геноциду українців 1932-1933 років. На Майдані Незалежності ніби знову вдихаєш гаряче повітря Революції Гідності. Київ – це пам’ять, яка не піддається часу і не стирається новими подіями.
      Також Київ – змога літати над Дніпром завдяки швидкісній канатній дорозі, взяти участь у наймасштабнішому різдвяному дійстві країни, побачити більше сотні незвичайних велетенських писанок. Тут ви відчуєте себе Гуллівером у мініатюрному місті-копії Києва, знайдете караван у вушку голки, вітряк на частинці макового зерна, кішку з 40 ногами і опинитеся всередині мильної бульбашки. Київ завжди радо поділиться з вами своєю незвичайною пам’яттю і сюрпризами, варто тільки захотіти зрозуміти його.

Ти можеш не любити історію і не цікавитися старовиною. З байдужістю проходити повз столітні храми. Не захоплюватися глечиками трипільської культури і давньоруськими прикрасами в музеях. Зрештою, можеш узагалі не ходити в музеї. Але повз храми і музеї Чернігова так просто пройти не вдасться. Можливо, тому, що багатьом із них – майже тисячоліття. Або тому, що вони притягують особливою енергетикою. У будь-якому разі, ти знайдеш не одну причину зайти всередину. І не пожалкуєш про це. В епоху Київської Русі Чернігів був найсерйознішим суперником Києва, а іноді навіть перевершував його красою і величчю. А в часи Гетьманщини він став центром діяльності визнаних у всій Європі письменників, видавців, релігійних діячів. За їхньої підтримки тут створили чи не найбільше в Україні будівель у шедевральному стилі козацького (або українського) бароко. І ці будівлі можна побачити зараз, у майже незмінному вигляді. А також кожна пам’ятка тут – це історія блискучої перемоги над ворожими військами, болючої втрати близької людини чи несподіваного порятунку, які впливали на подальшу долю України. Ми не гарантуємо, що після поїздки до Чернігова ти зацікавишся історією, почнеш по-іншому дивитися на древні храми чи регулярно відвідувати музеї. Хоча хто знає? Можливо, і почнеш. Але гарантуємо, що будеш довго ділитися враженнями з рідними і друзями, порадиш їм відвідати Чернігів і, тільки-но виникне нагода, поїдеш туди ще раз.

      Качанівка – це сотні захоплених відгуків відомих на весь світ постатей, неповторна архітектура і казкова природа, які по-справжньому зачаровують.
      Качанівка завжди притягувала визначних особистостей. Її історію розпочав придворний співак імператриці Єлизавети Ф. Коченовський, що придбав це місце для маєтку. Він подарував Качанівці її назву, а наступний власник – герой російсько-турецької війни О. П. Румянцев-Задунайський – чудовий парк і палац. Завдяки славнозвісним Тарновським парк наповнився рідкісними рослинами і чарівними павільйонами, а палац – вишуканими інтер’єрами, неповторними колекціями козацьких та гетьманських речей і знаменитостями, що з’їжджалися зі всієї Російської імперії. Тут бували Т. Шевченко, М. Врубель, І. Рєпін і багато інших. Тарновські побудували поблизу Качанівки надзвичайно потужний цукровий завод. На справжнього лідера його перетворив останній власник Качанівки П.Харитоненко, який засипав доріжки парку цукром.
      Качанівка допомагає відчути себе кимось із яскравих особистостей, які тут жили і гостювали, бо дає змогу побачити те, що надихнуло їх на створення своїх шедеврів і, можливо, надихне й вас на геніальні творіння.

      Батурин – це легкі крила вільного птаха на мальовничих берегах річки Сейм. Народившись на початку ХVІІ ст., він менш ніж за 100 років зумів стати гетьманською столицею. Батуринський суд вирішував найзаплутаніші справи, з гетьманського будинку надходили накази, з якими не сміли сперечатися, а місцева скарбниця зберігала коштовності, що не мали ціни.
      Політ міста-птаха постійно намагалися обірвати. 1708 року за наказом Петра І Батурин спопелили російські війська на чолі з Меншиковим. Після смерті останнього гетьмана К. Розумовського місто нещадно нищив час, згодом руйнували Перша і Друга світові війни. Але Батурин, ніби фенікс, щоразу піднімався з попелу, щоб відновити свої неповторні пам’ятки і гордість козацького міста.
      Гетьманська столиця, знову розправивши крила, дає змогу пройтися пліч-о-пліч із історією місцями Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика і К. Розумовського. Могутня цитадель, яскраві експонати археологічного музею, незнищенний будинок В. Кочубея, розкішний палац К. Розумовського і оригінальна Воскресенська церква не залишають сумнівів, що місто-фенікс подарує незабутні враження.