“Київ – місто пам’яті”

У часи Київської Русі кияни любили Андріївський узвіз, бо ним можна було найшвидше дістатися з Верхнього до Нижнього міста. Зараз вони обожнюють бувати на узвозі, бо тут живе ХІХ століття: незвична жовта бруківка тротуарів, романтичні ковані ліхтарі, невисокі затишні будиночки. Тут мешкали відомі митці М. Булгаков, І. Кавалерідзе, Г. Тютюнник, сім’я Проні Прокопівни – головної героїні п’єси «За двома зайцями». На узвозі можна придбати картини талановитих живописців, цінні старовинні речі та оригінальні декоративні вироби. Також тут ви побачите ніс М. Гоголя і замок короля Річарда Левове серце.

Замкова гора – не тільки одне з наймістичніших місць Києва, а й пам’ять про перші роки його існування. Саме тут оселився Кий перед тим, як побудувати Київ. У ІХ ст. на горі спорудили замок, де жили київські князі. Навколо нього виросли будівлі ремісників, землеробів і монетний двір, що виготовив першу руську монету. Замок існував до середини ХVІІ ст. На його місці створили кладовище, де ховали черниць Фролівського монастиря і відомих киян. На горі досі панує таємнича атмосфера, що приваблює язичників, відьом, які злітаються сюди на шабаш, і людей, що люблять усамітнення та незвичайні краєвиди.

Андріївська церква збудована в 1747-1762 рр. за проектом блискучого архітектора Ф. Растреллі на замовлення російської цариці Єлизавети. З місця, де стоїть храм, почалася історія Києва. У І тисячолітті Андрій Первозванний, один із 12 апостолів, установив тут хрест, пророкуючи появу української столиці. Море, що було навколо, заховалося під горою, де згодом збудували церкву. Вона береже його сон, тому навіть не має дзвонів, що можуть розбудити море. У радянську епоху храм був антирелігійним музеєм. Незважаючи на численні реконструкції, він зберіг автентичний вигляд і пам’ять про ХVІІІ століття.

Михайлівський Золотоверхий монастир 1113 р. збудував князь Святополк на знак перемоги над половцями. Святиня була першим у місті храмом, верхівку якого покрили золотом. 1240 р. монастир спалили монголо-татари. Його відбудували в ХV ст. 1936 р. святиню знищила радянська влада. У 90-х рр. ХХ ст. її відновили. Під час Революції Гідності монастир давав сховок активістам, сповіщав тривожним дзвоном про намагання «беркутівців» розігнати Євромайдан. Тут лікували поранених і прощалися з загиблими. У храмі ви відчуєте подих цих подій, а також торкнетеся Київської Русі завдяки рідкісним фрескам ХІІ ст.

Софійський собор – велична пам’ятка початку ХІ ст., споруджена князями Володимиром і Ярославом Мудрим. Храм пам’ятає прийоми найповажніших іноземних послів та урочистості з нагоди початку правління київських князів. Тут було засновано перші в Київській Русі школу і бібліотеку. Собор – єдина в Києві споруда, що встояла під час монголо-татарської навали 1240 р. Відновити її колишню велич зміг у ХVІІ ст. славнозвісний митрополит Петро Могила. У храмі збереглися мозаїки, фрески, фрагменти іконостасу ХІ ст. Також на його стінах ви знайдете написи, зроблені простими киянами, що жили в ті часи.

«Золоті ворота» – центральна брама Києва, збудована на початку ХІ ст. Через них до міста потрапляли найповажніші гості, йшла в походи князівська дружина. 1240 р. війська хана Батия не змогли взяти ворота штурмом, але, увірвавшись до міста, частково знищили їх. Ворота продовжували виконувати роль головної брами – 1648 р. кияни вітали біля них гетьмана Богдана Хмельницького. У часи правління Російської імперії ворота на 80 років були засипані землею. Зараз вони реконструйовані і запрошують відчути атмосферу Київської Русі у грізній вежі з зубцями, традиційній руській мозаїці і шматках мурів ХІ ст.

Національний академічний театр опери та балету – найстаріший музичний театр України, заснований 1867 р. Його споруду 1896 р. знищила пожежа. Архітектор В. Шретер створив для театру нову будівлю в стилі неоренесансу, найбільшу в Російській імперії: тут поміщаються майже 1500 глядачів. У театрі любили бувати цар Микола І із сім’єю, композитор П. Чайковський та інші відомі особистості. 1911 р. тут убили прем’єр міністра Росії П. Столипіна, смерть якого стала однією з причин краху Російської імперії. Радянська влада якийсь час планувала знести будівлю театру, бо вважала її надто вишуканою.

Музей історії Києва був створений 1982 р. Гуляючи його залами в супроводі приємної музики, ви побачите українську столицю такою, якою її бачили кияни 100, 500 і навіть 1000 років тому. Тут цікава кожна дрібничка: елементи діжок і коромисел Х ст., цвяхи, ножі і кресала ХІ ст., голки, каблучки та амулети ХІІІ ст. Хочеться довго розглядати макет Київського замку, що височів на Замковій горі в ІХ-ХVІ ст. Із рідкісних світлин на вас дивитиметься Київ ХІХ-ХХ ст. Також ви дізнаєтеся, як виглядали шахи в ХІІІ ст., які нагороди отримували і що дарували одне одному кияни 100 років тому та багато іншого.

В епоху Київської Русі Хрещатик, зараз центральна вулиця Києва, був долиною з густим лісом. Тут жителі міста влаштовували полювання. Хрещатик став вулицею завдяки ярмарку, який сюди перенесли з міста Дубно. 1892 р. тут їздив перший у Російській імперії трамвай, а 1912 р. на Хрещатику з’явилася перша в царській Росії 12-поверхівка. Під час Другої світової війни більшовики, відступаючи з Києва, підірвали всі будинки вулиці. Після закінчення війни відбудовувати Хрещатик вийшли всі кияни. 1968 р. тут, протестуючи проти агресії радянської влади, вчинив акт самоспаленн воїн УПА В. Макух.

Будинок із химерами – перша в Києві будівля, споруджена з бетону. З’явилася 1903 р. на місці висушеного болота, непридатного для побудови, завдяки славнозвісному В. Городецькому. Архітектор навіть уклав парі з колегами, які не вірили, що він спорудить тут будинок. В. Городецький мешкав у будівлі сам і здавав її в оренду. Поруч був хлів для корів, тому жителі могли пити свіже молоко. Архітектор був завзятим шанувальником африканського сафарі, тому, витративши всі гроші на подорож до Африки, мусив продати будинок. Зараз тут відбуваються прийоми іноземних послів та екскурсії для всіх охочих.

Маріїнський палац створений 1744 р. за проектом італійця Ф. Растреллі у місці, де в часи Петра І відбувалися військові навчання. Цю будівлю російська цариця Єлизавета подарувала своєму фаворитові Олексієві Розумовському, брату останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Згодом тут розміщувалася резиденція російських імператорів, а під час наполеонівської війни 1812 р. – лазарет для полонених французів. 1874 р. біля палацу створили Маріїнський парк. Фонтанові, що прикрашає його, більше 100 років. А романтичний міст закоханих у парку був дипломною роботою відомого вченого Б. Патона.

Стадіон «Динамо» імені В. Лобановського збудований 1933 р. на місці теплиць, де вирощували овочі для жителів Маріїнського палацу – резиденції царів Російської імперії. На відкриття стадіону замість 17 000 людей прийшли майже 45 000. Вони сподівалися придбати тут їжу і врятуватися від голодомору. На стадіоні приймає гостей відомий футбольний клуб «Динамо», що чимало разів перемагав команди з Німеччини, Туреччини та інших країн. З 2002 р. стадіон носить ім’я В. Лобановського – тренера, що перетворив «Динамо» на команду європейського рівня. Зараз із лави тренера за матчами стежить його скульптура.

Майдан Незалежності, центральна площа міста, у час Київської Русі була глибоким болотом та місцем, де паслися кози киян. Також тут розташовувалася одна з головних міських брам – Лядські ворота, знищені під час нападу монголо-татар на Київ 1240 р. У ХVІІІ ст. тут простягалися захисні мури міста та Печерські ворота. Болота вдалося позбутися лише в ХІХ ст., побудувавши тут першу цегляну споруду, на місці якої зараз стоїть Будинок профспілок України. Тут відбувалися найважливіші українські події – Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція гідності, атмосфера яких досі відчутна.

Алея Героїв Небесної Сотні – місце, де живе пам’ять про активістів Євромайдану, які загинули під час Революції Гідності. У час Київської Русі тут проходив давній Іванківський шлях. У ХІХ ст. на його місці з’явилася Інститутська вулиця. Після масових розстрілів 18-20 лютого 2014 р. її частина стала місцем ушанування загиблих. Люди досі приносять сюди свічки і квіти. Пам’ятні знаки, портрети та імена героїв залишаються в думках надовго. Пройдіться алеєю, де минули останні хвилини їхнього життя. Спробуйте відчути те, що відчували герої: про них і події Революції Гідності забувати не можна.

Потрапивши на «Арсенальну», ви не тільки спуститеся на 105,5 м униз, а й опинитеся на найглибшій на світі станції метро. Вона отримала свою назву від заводу «Арсенал», розташованого поблизу. Такою глибокою станцію зробили через надзвичайно високі береги Дніпра. Вестибюль між її двома ескалаторами, що важить понад 300 т, уперше в світі конструювали на поверхні, а потім опускали вниз. Подібного на нижній вестибюль станції немає в жодній пострадянській країні: він з’єднує платформи порталами-переходами. Також на станції можна помилуватися рідкісними лампами в стилі ампір і мармуровими лавочками.

Аскольдова могила – тихий парк, де дивом поєднуються атмосфера болю і душевного тепла. У ІХ ст. князь Олег убив тут першого руського християнина – князя Аскольда. На згадку про нього побудували церкву, яку вважають найдавнішим руським храмом. Князь Святослав знищив церкву, а його син Володимир відновив її. Храм зазнав чимало руйнувань, але щоразу відбудовувався. У ХVІІІ-ХХ ст. тут було кладовище, що стало місцем вічного спокою юнаків, які загинули в бою з більшовиками під Крутами. Також у парку є закинутий мальовничий Зелений театр, створений на місці укріплень Печерської фортеці ХІХ ст.

Національний музей «Меморіал жертв голодомору» – це майже 900 000 імен людей, які померли від геноциду в 1932-1933 рр. Ці імена вказані у 19 томах Національної Книги Пам’яті, документах і плакатах. Вони проектуються на стіни музею, відбиваються в одязі, рушниках, колисках, жорнах, якими користувалися українські селяни на початку минулого століття. Глибше зануритися в період голодомору допомагають короткометражні фільми, що транслюються в музеї. Меморіал споруджено у вигляді 30-метрової свічки пам’яті. А біля нього – скульптура дівчинки з колосками в руках, погляд якої змушує серце стискатися.

Києво-Печерську лавру заснували 1051 р. монахи Антоній і Феодосій. Її відвідували для молитов руські князі. Тут літописець Нестор створив «Повість минулих літ», а князь Володимир Мономах – своє «Повчання дітям». На території лаври – аж 144 цінні архітектурні пам’ятки. Обов’язково зайдіть у Троїцьку Надбрамну церкву, що єдина з храмів лаври збереглася з ХІІ ст. Помилуйтеся однією з найвищих споруд Києва – Великою лаврською дзвіницею, створеною 1774 р. Поблукайте Ближніми і Дальніми печерами, де поховані засновники лаври, жертви військ хана Батия 1240 р. і легендарний богатир Ілля Муромець.

Музей історичних коштовностей України розташувався у споруді ХVІІ ст., де діяли пекарня та книжковий магазин Києво-Печерської лаври і жили учні печерської друкарні. Будівля споруджена в стилі українського бароко за проектом кріпака лаври, архітектора С. Ковніра, тому її називають Ковнірським корпусом. Тут ви побачите найцікавіші сцени життя багатих скіфів, зображені на срібній вазі ІV ст. до н. е., золоті браслети сарматів, флакончики з парфумами давньоруських жінок, які одночасно були сережками, оздоблення Дегтярівської ікони, створеної для І. Мазепи, та багато інших коштовностей.

Музей книги і друкарства України розміщений у 400-літній будівлі на території Києво-Печерської лаври. З 1615 р. тут діяла перша в Києві друкарня, яку заснував відомий релігійний діяч Є. Плетенецький. У ній видано «Лексикон словенороський» Памво Беринди – найбільший словник староукраїнського періоду – та багато інших цінних книг. У музеї ви побачите перші рукописи Київської Русі, стародруки ХVІ-ХІХ ст., древні друкарські верстати, книги, заборонені в ХVІІІ-ХХ ст. Також заглянете до майстерні, де виготовляли найдавніші шрифти, напишете послання гусячим пером, створите свою книгу і не тільки.

Парк Вічної Слави розкинувся на крутому мальовничому схилі Дніпра. У час Київської Русі тут була заміська резиденція Володимира Великого. У ній минули останні дні життя князя. Згодом у цьому місці стояли палаци Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. 1894 р. герой російсько-турецької війни і комендант Києво-Печерської фортеці О. Аносов створив тут сад, який назвали на його честь. 1957 р. у цьому місці перепоховали воїнів, які загинули, звільняючи Київ 1943 р. Над їхніми могилами – 27-метровий обеліск Пам’яті. Тут ви торкнетеся минулого і відчуєте захоплення неймовірною панорамою Лівого берега.

Музей локальних конфліктів, заснований 1992 р., занурить вас у збройні протистояння в Сирії, Іраку, В’єтнамі, Ефіопії, Кореї, у яких були змушені брати участь солдати радянської армії. Музей пропонує подивитися на світ очима учасників локальних конфліктів, багатьом із яких не вдалося вижити. Словами солдатів говорять їхня зброя, одяг, фото, документи і військові мапи. Про те, що відчували і про що мріяли воїни, зможете прочитати у їхніх листах до близьких. Найбільше експонатів присвячено учасникам війни в Афганістані 1979-1989 рр., справжні причини загибелі яких приховували навіть від рідних.

«Батьківщина-Мати» – скульптура висотою 102 м, що входить до десятка найвищих пам’ятників планети. Виготовляючи статую за проектом В. Бородая, вперше у світі застосували метод суцільного зварювання. Радянська влада вважала скульптуру символом перемоги, однак кияни одразу назвали її «Батьківщиною-матір’ю». Біля підніжжя скульптури – масштабний Музей історії України у Другій світовій війні. Піднявшись на оглядові майданчики на висоті 36 і 92 м, ви не лише побачите краєвиди, які ніколи не забудете, а й покатаєтеся в незвичайному похилому ліфті і потрапите всередину руки, яка тримає 13-тонний щит.

Пам’ятник засновникам Києва, створений 1982 р. скульптором В. Бородаєм та архітектором М. Фещенком, – подарунок Києву на 1500-річчя. Він розповідає легенду про заснування міста братами Києм, Щеком, Хоривом і їхньою сестрою Либіддю. У скульптурі Либеді В. Бородай втілив образ своєї дочки, що померла молодою. Спочатку пам’ятник хотіли встановити на верхівці опори Московського мосту, але був ризик, що він упаде від частих поривів вітру. Тому скульптурна група прикрасила Наводницьку балку, біля якої в давнину розміщувалася одна з перших переправ через Дніпро, де, за легендою, перевізником був Кий.

Насолодитися величною красою Дніпра допоможе пішохідний парковий міст, створений 1957 р. Він мав трьох попередників. Перший, названий іменем російського царя Миколи І, виготовили в Англії і везли до Києва 16 кораблями, а згодом – волами. 1920 р. його зруйнували поляки, тому береги Дніпра тривалий час з’єднував дерев’яний міст. На його місці спорудили міст за проектом знаменитого Є. Патона, але його підірвали більшовики, відступаючи з Києва 1941 р. Зараз пішохідний міст зачаровує ефектною вечірньою ілюмінацією, а екстремалам дарує змогу зайнятися раупджампінгом, стрибаючи з 24-метрової висоти.

Річковий вокзал, створений 1961 р., – це оригінальний будинок-корабель із вежею-мачтою, найкращі краєвиди Дніпра і змога незабутньо покататися на теплоході. У давнину тут розташовувалися житла київських ремісників і печери бездомних. Перші пристані у цьому місці з’явилися в ХІХ ст., коли Дніпром почали плавати пароплави. 1897 р. тут створили порт площею понад 3 км, один із найбільших у Європі. На ньому працював вантажником відомий письменник О. Купрін. Зайдіть у церкву поруч із вокзалом, яку називають Шевченковою: тут стояла труна митця під час її перевезення з Петербурга до Канева 1861 р.

Завдяки трьом хвилинам у фунікулері ви відчуєте справжню магію Києва. 1905 р. він став рятівником киян, які раніше піднімалися з Подолу до Верхнього міста 500 сходинками. Міська влада витратила на побудову фунікулеру значну на той час суму – 172 000 карбованців. Перші його вагони були виготовлені у Швейцарії. Спочатку фунікулер з’єднував Михайлівську площу та вулицю Боричів Тік. Пасажирам, що пересідали на нього з трамваїв, не потрібно було купувати квитки. Зараз фунікулер провезе вас від річкового вокзалу до верхньої тераси Володимирської гірки і подарує романтичну красу Дніпрових схилів.

Пам’ятник Володимиру Великому – найдавніший пам’ятник міста і перший монумент, освітлений ілюмінацією. Встановлений 1853 р. на Михайлівській горі, де розміщувалися житла перших киян, оборонні вали і Дмитрівський собор, у якому ховали князів. Цар Микола І довго не ухвалював проект пам’ятника, постійно відправляючи його на доопрацювання. Спочатку фігуру князя планували встановити навпроти університету святого Володимира (зараз – університет імені Т. Шевченка). Кажуть, під час Другої світової війни німці не знищили пам’ятник, бо кияни переконали їх, що під ним – криниця, яка може затопити місто.