Покровська (полкова) церква

    Ніби святкова витинанка, урочиста і велична, стоїть собі майже на околиці міста церква, яку місцеві називають полковою. Вона чекає, поки вибагливі туристи оглянуть інші пам’ятки і, нарешті, звернуть увагу на неї.
    Ось кілька цікавих фактів, які свідчать на користь того, щоб включити Покровську церкву у свій туристичний маршрут Кременцем:

1. Поважний вік. Церкві понад 100 років, бо збудували її ще у 1905 р.
2. Збудована військовими. Свою другу назву – полкова – церква отримала завдяки своїм будівничим. З 1868 по 1918 р. у Кременці розташовувався 42-й Якутський піхотний полк, солдати якого потребували місця для молитви. При цьому полку було Якутське церковне православне братство, яке стало ініціатором будівництва храму та опікувалось ним весь час свого існування.
   Будівництво церкви співпало зі століттям існування полку та століттям канонізації Святого Інокентія Іркутського, який вважався покровителем полку.
3. Дві назви. Перший раз церкву освятили після завершення будівництва у листопаді 1905 р. на честь Святого Інокентія Чудотворця Іркутського, який, до речі, походив зі старовинного шляхетського роду Кульчицьких, що на Волині. Але після Першої світової війни у 1919 р. 42-й Якутський полк припинив своє існування, а військове містечко знищили.
   Тоді ж церкву перейменували у Свято-Покровську в пам’ять про 11-й Ризький драгунський полк, який до війни розташовувався у сусідньому селі, і у якого поляки відібрали його церкву під костел. Та управління церквою залишилось в руках Якутського братства аж до 1923 р.
4. Святе місце. Місцеві завжди з трепетом ставились до полкової церкви, вважали її своєю захисницею. Коли у 1934 р. весь Кременець охопила епідемія дизентерії, люди приходили просити зцілення у церковних святинь та отримували його. На честь цього навіть поставили пам’ятний хрест у передмісті Березина.
   У період з 1936-1937 рр. тут було 29 хресних ходів з Почаєва і до нього!

Подробиці будівництва Покровської церкви у Кременці
    Будували церкву з душею і особливими зусиллями.

1. Скільки це коштувало. Власне саме будівництво тривало 3 роки й обійшлося у 45 112 руб., 10 тис. з яких виділило братство. Допомагали грошима меценати та військові, які, зокрема, віддавали щомісячно частину своїх коштів, що видавались їм на купівлю спецій та солі у розмірі 3 коп. кожен.
2. За чиїм проектом. Авторами проекту храму були капітан Лєбєдінець та військовий інженер Мєщерський.
3. Чиїми руками. Усі важливі роботи виконували наймані робітники. Дехто з них навіть отримав золоті медалі та грамоти за свою працю. Військових теж активно задіювали до будівництва і доставки цегли: біля полігону був цегельний завод і солдати, повертаючись з вишколів, брали кожен по 2 цеглини та несли на будову.
4. В якому стилі. Покровська церква зведена у так званому «цегляному стилі», коли стіни не тинькуються, бо основна увага приділяється художнім і технічним якостям цегли. Храм подібний до російських церков XVII ст. з оригінальним декором та різноманітними елементами, що прикрашають фасади будівель, наче мереживо.

І що ж в результаті вийшло?
    Зустрічав вірян іконостас, оздоблений липовою різьбою на матовому склі. За ним розташовувався великий світлий вівтар. Стіни були побілені, панелі від підлоги до вікон пофарбовані світло-блакитним, а кути та арки виконані у мавританському стилі. Чудові ікони та настінні розписи надавали церкві християнської величі.
    Дзвони важили понад 200 пудів. Перед храмом було закладено квітник. Квіти висадили у вигляді хреста з п’ятикутними зірками по боках і вензелями імператора та братства.

Чи щасливо склалася доля церкви?
    Такий вигляд мала Покровська церква перед своїм першим освяченням у 1905 р. З того часу на її долю випало чимало: і Перша світова війна, і нестача коштів, коли Якутське братство припинило своє існування, і закриття радянською владою у 1959 р. А з 1961 р. храм взагалі використовували під склади.
    Коли зривали хрести, пошкодили дах, і дощі та сніги руйнували церкву всередині. А коли у 1985 р. місцева влада вирішила зробити в її приміщенні клуб, то було знищено іконостас, ікони, а настінні розписи випалювали паяльною лампою.
    Варто згадати ще один моторошний факт з життя церкви у радянські часи. На початку існування храму перед ним розміщувався цвинтар, де ховали здебільшого військових Якутського полку. Але у 70-х роках ХХ ст. цвинтар зрівняли з землею і побудували тут чи то чайну, чи то їдальню (?!). Місцеві називали її «їдальнею на могилках». На жаль, чи на щастя ця споруда до наших днів не збереглася. Тепер на цьому місці паркова зона.
    Церква змогла піднятись з руїн аж у 1991 р.

Топ-3 туристичних принад:

1. У перші роки після відновлення, у 90-х роках ХХ ст., стіни храму розписав почаївський художник Василь Жадан. Були куплені нові дзвони та панікадило (центральна люстра). Тож помилуватись є чим.
2. У 2012 р. провели зовнішні реставраційні роботи, після яких храм отримав новий вигляд: позолочені куполи та блакитне обрамлення, що вдало контрастує з цегляними стінами.
3. У храмі знаходиться частина мощей Святого Інокентія Іркутського, до якого моляться про зцілення від різних хвороб. Відомо, що майже через 40 років після смерті тіло святого залишилось нетлінним, а біля місця його поховання відбувались різні дива. Так само здійснювались молитовні прохання не лише в Іркутську, де служив святий, а й по всьому Сибіру.